Твоя сковорода на кухні. Мій Сковорода — на Контрактовій
    Тетяна Козак 12 Вересня 2019

    Твоя сковорода на кухні. Мій Сковорода — на Контрактовій

    Чому спроби осучаснити конкурси краси приречені на поразку

    Жіноча зовнішність в Україні часто стає предметом обговорень і оцінок. Сексистські висловлювання у бік жінок дозволяють собі політики будь-якого рівня — від президента до місцевих чиновників. Жіноче тіло використовують у чоловічій рекламі. Зовнішність досі є критерієм під час прийому жінок на роботу. А у навчальних закладах усе ще лишається популярною традиція конкурсів краси. 

    Журналістка Тетяна Козак потрапила за лаштунки одного з таких конкурсів, аби розібратися, як насправді загальноприйняті норми зовнішності впливають на сприйняття самих себе молодими жінками.

     — Як думаєш, хто стане Міс? — міркують дівчата, учасниці конкурсу «Могилянська Міс» для студенток Києво-Могилянської академії. 

    У кімнаті, де конкурсантки очікують на подію, відчувається легкий ажіотаж: дівчата із зачісками, макіяжем, у костюмах і туфлях на підборах сміються й роблять селфі. Попереду — насичені емоціями чотири години змагання: дефіле у різних образах, конкурс талантів, презентація власного соціального проєкту та інтелектуальний конкурс.

    До зали стікаються глядачі, з квітами, плакатами, — хтось просто подивитись, а хтось підтримати подруг.

    — Думаю, колись я теж візьму участь, але мушу ще сміливості набратися, — каже глядачка Поліна, студентка другого курсу. — Я навчаюсь на соціальній роботі і впевнена, що із соцпроєктом щось би придумала, а от на сцені…

    Раптом у залі зникає світло — конкурс починається. Дівчата вишиковуються у кілька колон перед кожним входом до зали. Лунає музика, і вони виклично крокують у темряву — через заповнену глядачами залу до сцени, де очі їм сліпить світло софітів. Публіка зустрічає оплесками. Тільки одна з конкурсанток вийде з цієї зали з короною й титулом «Міс університету».

    «Не буду брехати — зовнішність часто сприяє»

    Дар’я Бичкова, студентка четвертого курсу факультету культурології та «Могилянська Міс 2017», цьогоріч передає корону наступній переможниці. 

    — У ту мить, коли оголосили результати, я розуміла, що маю всі шанси перемогти. Пам’ятаю, просто стою і — так, це я! Не було тих модельних сліз, істерик. Це для мене було очікувано, — пригадує Дар’я. — Моя бабуся правильно називає «Міс» спортивним конкурсом. А в мене є спортивний азарт. Люблю змагатися — так я краще щось роблю.

    А втім, тепер Дар’я має нове випробування — організацію конкурсу. 

    — У мене була ідея трансформації конкурсу. У нас завжди учасниці були типажно модельні. А цього року мені хотілося, щоб вони були різними — щоб участь могли взяти й ті дівчата, яких вважають абсолютно нетипажними для конкурсу «Міс». 

    Дар’я також домоглася скасування конкурсу купальників. Це рішення, щоправда, не сподобалось одному зі спонсорів «Міс».

    — Рік тому конкурс купальників був. Але якось воно пройшло нормально, не було засудження чи негативного враження. Вже тепер я ставлюся до цього інакше. Я не соромлюся виходити в купальнику, просто це не те, заради чого я йшла на конкурс. Тим паче, якщо якісь грошовиті дядечки дають кошти на конкурс, аби лишень подивитися на дівчат у купальниках. Такого нам не треба.

    Конкурсантки та глядачі поставилися до такого нововведення схвально —  тепер замість напівоголеного дефіле дівчата презентують зі сцени соціальні проєкти.

    «Міс 2017» живе у гуртожитку на Троєщині. Дар’я родом із Полтави й поїхала вчитися на культурологиню до столиці за покликом серця. 

    Вчиться на бюджеті, на першому курсі отримала ще й президентську стипендію. Також пройшла кастинг ведучої студентського телебачення. З другого курсу почала працювати — в організації ігор «Що? Де?  Коли?», а також моделлю. Організацію конкурсу також запише до резюме. У планах на майбутнє — отримати ступінь магістра і стати міністеркою культури чи освіти.

    — Моя участь у конкурсі була певним самоствердженням. І щодо зовнішності також. Мені здається, що людині важливо почуватися гарною. Я вірю в це, — каже Дар’я. — Не буду брехати — зовнішність часто сприяє. Але на красі нічого не тримається довго. Треба багато працювати над собою й розвиватися.

    «У таких, як ти, ніколи нічого не виходить»

    — Я маю нестандартну зовнішність: яскраво-рожеве волосся, тіло не модельних параметрів, та й взагалі, — усміхається Євгенія Мелешко, студентка другого курсу факультету гуманітарних наук, майбутня філософиня. Сьогодні вона ще й конкурсантка під номером шість — на її зап’ясті бірка з номером.

    Своєю участю в конкурсі Євгенія хоче змінити стереотипне сприйняття жінки як об’єкта: 

    — Мені подобається, що наш конкурс —  це про те, які ми люди, про що ми думаємо, що нас хвилює. Йдеться не так про зовнішню, як про внутрішню красу. І це круто. 

    Євгенія зізнається:

    — У дитинстві я займалася народними танцями, та в якийсь момент моя вага стала проблемою для моїх викладачів. 

    Пізніше цей неприємний досвід дівчина згадає саме у танцювальному перфомансі, який вона підготувала для конкурсу талантів на «Міс». Поки дівчина танцює, тлом звучить чоловічий голос: «Ти тільки подумай, ну от як із тобою може бути цікаво?!». «Спустися з небес на землю! Твої мрії — дурня! Помрій краще про вдале заміжжя». «Мовчи! Ти тільки й знаєш мене ганьбити. Ти живеш у моєму домі, за мій кошт, ти не можеш мати власної думки». «Не дивно, що він тебе покинув. Де ти, а де — він?! Варто знайти когось менш солідного. Якраз під твої бридкі прищі». «У таких, як ти, ніколи нічого не виходить».

    Але у Євгенії Мелешко виходить. Коли вже пізно ввечері оголошують результати конкурсу, вона отримує титул віце-міс. Досвід конкурсу надихає її втілювати свої мрії далі — їй подобається сцена й вона хоче спробувати себе в шоу-бізнесі чи в театрі й кіно. 

    — Моя проблема — недостатня впевненість у собі, у своїй цінності, своїх можливостях. Але я розумію, що це мої ілюзії, що це неправда, — каже Євгенія. 

    «Світ не врятує краса»

    Надія Сазонова, сумчанка та студентка першого курсу факультету природничих наук за спеціальністю хімія та ще одна з конкурсанток, жодного титулу не отримала. Визнає, що її досвід «Міс» не завжди був позитивним. 

    — Були деякі проблеми. Наприклад, я відмовилася від участі у танці на конкурсі. Бо на кожній репетиції я вислуховувала від тренера, яка я погана, бо не вмію танцювати. Я це сприймала болісно. Вирішила, що не буду піддавати свою самооцінку насильству та краще взагалі не буду танцювати, якщо мені не вдається і мені самій це не подобається.

    Надія каже, що постійно порівнювала себе з іншими, переживала через те, що вона непопулярна. Дівчина також не вважає себе відповідною певному еталонові краси. 

    — Конкурс нагадав мені про те, що образ ідеальної дівчини — красива, з гарною фігурою і почуттям гумору, товариська, та, у якої завжди все добре, яка має купу друзів і все завжди встигає, — цей образ лишається доволі впливовим. Переді мною постала дилема — намагатися бути собою, нехай замкнутою, невпевненою або дивною, чи намагатися повністю пристосуватися та поводитись як інші. Не кажу, що бути як всі — це погано. Просто чи треба робити якісь зусилля й бути такою, якою ти не хочеш бути насправді?

    Конкурс дав їй можливість визначитися зі своєю позицією. 

    — Я переконалася, що нічого нікому не маю доводити. Просто варто бути собою. 

    Втім, Надія задоволена тим, як вона виступила, — каже, що змогла стрибнути вище голови. Для конкурсу соцпроєктів організувала збір коштів для спільноти волонтерів, які доглядають котів у київському зоопарку. А під час конкурсу талантів виконала реп, який написала сама. 

    «Світ не врятує краса, світ врятує Надія», — ритмічно читала дівчина зі сцени.

    У тексті композиції є згадки про цькування, яких Надія зазнала в іншому виші за свою активістську діяльність. На другому курсі дівчина була вимушена його залишити саме з цієї причини. Навчання в Могилянці 20-річна Надія почала з самого початку, та не жалкує про це — знайшла тут спільноту однодумців і далі займається активізмом. Популярність, яку здобула під час участі у конкурсі «Міс», розглядає як своєрідний соціальний капітал.  

    «Там і не таке було»

    Коли у квітні з’явилася фотосесія до конкурсу краси студенток фізико-математичного факультету Київського політехнічного інституту, суспільство вибухнуло. На фото конкурсантки відверто позують у білизні та з амуніцією у стилістиці БДСМ — так вони вирішили обіграти тематику конкурсу Welcome to Hell, тобто «Вітаємо у пеклі».

    Думки у суспільстві розділились: хтось вважав, що дівчата мають повне право на самовираження, а інші — що це неприйнятно для студентського конкурсу, у якому, зокрема, беруть участь першокурсниці. Народна депутатка Ірина Суслова назвала фотосесію «псевдоеротичним несмаком» та навіть офіційно звернулась до Міністерства освіти та ректорату КПІ, вимагаючи пояснень. На факультеті заявили, що фотосесія — рішення студради, ані викладачі, ані працівники вишу не були в курсі.  Довелось пояснювати й дівчатам — вже у ЗМІ.

    «Ми хотіли продемонструвати, що дівчата з фізмату — це не залякані сірі миші з калькуляторами в руках», — зізналась тоді ресурсові The Village  одна з учасниць конкурсу Віталіна, першокурсниця.

    «Під час зйомки я почувалась максимально комфортно. Це допомогло мені розкутися й відчути себе дівчиною, а не машиною для розв’язання інтегралів», — розповіла ще одна конкурсантка Поліна, теж першокурсниця.

    Організаторка конкурсу Ліза Татаріна, якій належить ідея фотосесії, повідомила, що адміністрація КПІ почала телефонувати батькам дівчат, погрожувати й вимагати відмовитись від участі у конкурсі.

    Також дівчина сказала в інтерв’ю виданню УП, що не уявляла, який резонанс матиме фотосесія: «У нас звичайний конкурс — танці, дефіле і таке інше. Я дивилась фото інших місок. Там і не таке було».

    Сама Татаріна у 2017 році брала участь у «Міс Україна» й тоді потрапила у заголовки ЗМІ  як наймолодша конкурсантка, яка позбулася протягом місяця 17 кілограмів, щоби пройти на конкурс.

    — Тобто вийти у прийнятному для суспільства купальнику на сцену — це ок, а зробити відвертішу фотосесію — це вже не ок? Це питання подвійних стандартів, хіба ні? — розмірковує Ірина Федорович, директорка правозахисної організації Центр Соціальна дія, яка працює у сфері рівності й недискримінації. 

    «Без оцінки чоловіка жінка ніби не існує»

    Серед активісток руху за права жінок немає остаточної згоди, наскільки це погано, якщо жінки беруть участь у конкурсах краси. Є думка, що вихід на подіум — це один зі способів сексуальної лібералізації, звільнення та уявлення себе як сексуального суб’єкта. Понад те, останнім часом конкурси краси перетворюються з подій, на яких жінки демонструють суто свою вроду, на майданчики для транслювання феміністичних або правозахисних меседжів.

    «Світ вимагає від жінки набагато більше, ніж від чоловіка, як у професійному середовищі, так і в особистому житті. Для нас завищені стандарти — в роботі, в медіа, у публічному просторі, в родині», — наголосила Вероніка Дідусенко, переможниця конкурсу «Міс Україна 2018» у зверненні до учасниць конкурсу в Могилянці. Вона була серед журі «Могилянської Міс». 

    У 2018 році навколо Вероніки здійнявся скандал. Її титул дискваліфікував оргкомітет, коли стало відомо, що Вероніка має сина. За правилами, учасниці конкурсу краси не можуть мати дітей або бути одруженими. 

    У відповідь Вероніка, яку позбавили корони, розпочала кампанію #RightToBeAMother, щоб домогтися скасування цих архаїчних правил для найбільших у світі конкурсів краси. 

    — У будь-якому випадку, конкурси краси — це проблема, — впевнена Катя Мячіна, активістка та засновниця проєкту сексуальної освіти «Вперше». — Не залежно від того, ходять жінки в купальниках чи ні, танцюють там, співають, — це все одно конкурс краси, на якому оцінюють, як дівчина виглядає. А оцінювати красу — це в цілому безглуздо, тому що краса — це соціальний конструкт, який незрозуміло ким створюється. Немає об’єктивного способу його оцінити.

    — У Могилянці, наприклад, замінили дефіле в купальниках на конкурс соцпроєктів — супер! Але чому це тоді не був конкурс лише соцпроєктів? Чому, наприклад, не можна зробити конкурс соцпроєктів, у якому братимуть участь лише дівчата й оцінюватимуть саме їхні ідеї, можливості прописати їх у бізнес-стратегію? — розмірковує Мячіна й додає: — На жаль, у нас жінок, активних у тій чи іншій сфері, все одно оцінюють не так за рівнем професіоналізму, як за так званою «жіночністю»: або за красою, або за тим, скільки дітей народила чи скільки років у шлюбі. 

    Активістка зазначає, що в українському суспільстві, як у будь-якому традиційному суспільстві, є негласне правило, що жінка може отримати якусь важливу роль тільки через призму оцінки чоловіка. 

    — Без цієї оцінки жінки ніби не існує, вона нібито не є повноцінним суб’єктом, — пояснює дівчина.

    Тому, на її думку, університети мають пропонувати студентам конкурси, на яких була б можливість змагатися за об’єктивними та зрозумілими критеріями. 

    — Я впевнена, є можливість і в університетів, і у студрад організовувати прогресивніші конкурси, які реально можуть принести користь суспільству й університету. Бо в конкурсах краси, крім як розваги, особливої користі немає, — переконує Мячіна.

    ***

    Пізно ввечері оголошують результати конкурсу у Могилянці. Першою «Міс» визнають Ольгу Насвіщук. Як журі, так і глядачів вразив її соціальний проєкт, присвячений проблемі психологічної допомоги жінкам, хворим на рак. Вона запросила до салону краси п’ятьох жінок, щоб вони змогли хоч на якийсь час забути про хворобу.

    Дар’я Бичкова закрила свій гештальт із «Могилянською Міс». Трохи згодом вона повідомить у Фейсбуці про закінчення бакалаврату такими словами: «Для всіх, хто “твоє місце на кухні”: Твоя сковорода на кухні. Мій Сковорода — на Контрактовій».

    У нашій розмові в її кімнаті на Троєщині ще до фіналу конкурсу вона зізнається:

    — У мене колись була думка, що взагалі потрібно відмовитись від конкурсу «Містер» і «Міс». І, можливо, трансформувати їх у конкурс талантів або чогось подібного незалежно від зовнішнього вигляду і статі.

    [Репортаж створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00