Бізнес на карантині
    Ярослава Тимощук 30 Березня 2020

    Бізнес на карантині

    Як українські підприємці переходять в онлайн в умовах надзвичайної ситуації та наскільки виграли ті, хто вже працював в інтернеті

    Карантин — не завада продажам, якщо тільки перевести їх в інтернет. Для малих підприємців, які працювали переважно у стаціонарних закладах, карантин відгукнувся збитками. Натомість ті, хто мав налагоджений збут онлайн — до того ж і на закордонних ринках, — відчули підйом. Три історії українських підприємців про зміни в бізнесі, які вони відчули в час пандемії. 

    Олег Чередниченко, ресторатор і кондитер із Миколаєва. Після оголошення карантину зачинив заклади, натомість створив власну службу доставки. Разом із колегами розвозить по місту торти та інші десерти. 

    У кондитера я перекваліфікувався з політтехнолога. Кілька років після університету працював за спеціальністю «політологія»: у Миколаєві та області допомагав організовувати виборчі процеси для кандидатів у депутати до місцевих рад та парламенту. Але робота з політиками — це часто компроміс із власною совістю: коли проводжаєш когось у владу, потім стає соромно за власну причетність. Я плекав мрію займатися бізнесом, який був би мені до душі. Коли у 2016 році з’явилися перші гроші, ми з партнерами відкрили за франшизою ресторан «Львівські пляцки» (пізніше у тому ж приміщенні з’явиться ще одна франшиза — «П’яна вишня»). А невдовзі розробили та презентували ідею гастрономічного символу міста — торта «Миколаївський наполеон». Новина про нього розійшлася місцевими медіа, ми налагодили виробництво, вклавши в нього багато часу, сил і грошей. Потім із рецептом цього торта я пішов на кастинг телевізійного шоу «Король десертів» на «1+1» — і зрештою переміг там. Торт став відомим, і я зміг відмовитися від попередньої діяльності, цілком зосередившись на бізнесі. Оскільки самого лише торта для справи малувато, поступово шукали нові рецепти. З таким асортиментом працювали півтора року. А три місяці тому знайшли круте приміщення в центрі міста й вирішили запустити в ньому кондитерську: із сучасними десертами, смачною кавою, сніданками. Відкрилися перед Новим роком, три паралельні проєкти  — виробництво тортів, кондитерська, франшизні ресторани — добре розвивалися. 

    Коли ж оголосили карантин, ресторани довелося закрити, а кондитерську перевести у режим крамниці. З неї винесли всі столики та стільці — працює тільки вітрина. Виробництво не спинилося: ми працюємо із супермаркетами й магазинами, які ведуть звичну роботу.

    Приміщення, де печемо торти, — 100 квадратів завбільшки, розташоване неподалік кафе. Воно оснащене спеціальною машиною-холодильником, яка розвозить продукцію. Виводимо на зміну по одному кондитеру, щоб уникнути ризику зараження. Щоб вижити і зменшити витрати, вирішили самостійно зайнятися доставкою. Десерти з кондитерської можна або забрати самому, або замовити безплатну доставку. Нею займаюся я сам, дружина, партнери, співробітники. Сегмент роздрібної торгівлі — це фасовані торти, які продаються в супермаркетах і магазинах, кондитерських і ресторанах. Загальна кількість працівників у бізнесі — до 20, зараз разом із нами працює п’ятеро людей. По черзі виходимо на зміну пекти торти й інші десерти, кожна зміна триває два дні кожна. Бухгалтер веде облік онлайн.  

    Ми завчасно готувались до оголошення карантину: дивились у новинах, що відбувається в інших країнах, і розуміли, що все може дійти і до нас. Заздалегідь закупили додаткові засоби гігієни та безпеки: маски, антисептики, рукавички, кварцові лампи. Також придбали більше продуктів, які могли стати дефіцитними, — трохи перестрахувалися. Не можу сказати, що на сто відсотків були готовими до нових правил, та коли мер оголосив, що всі мають зачинитися, підтримали це рішення й відреагували одними з перших. 

    Написав пост у фейсбуці, що переходимо в режим доставки. Відгук був масштабним: доти жоден мій допис не набирав стільки лайків, репостів і коментарів. 99 відсотків коментарів — позитивні, люди висловлюють підтримку. Звісно, не без того, щоб критикувати: хтось вважає, що ми наживаємось у часи, коли комусь нема чого їсти. Але такі відгуки поодинокі, великої паніки чи негативу нема. Усім треба виживати — і для цього бізнес має працювати. Усі у складному становищі, ніхто достеменно не знає, скільки все триватиме, отож, люди прагнуть економити. З іншого боку, відмовляти собі в маленьких радощах теж не хочеться. Вирішили закривати ці потреби, беручи замовлення через будь-які можливі канали комунікації: сайт, соціальні мережі, служби доставки, магазин. 

    Попри ці кроки, працювати стало набагато гірше. Збитки значні: продажі впали у кілька разів, виробництво у перші дні карантину знизилося вдвічі. З одного боку, мені пощастило займатись такою маленькою радістю, як солодощі, з іншого — у надзвичайних ситуаціях не до того. Передусім люди купують незамінні товари: туалетний папір, крупи, консерви, молочні продукти. До тортів гроші доходять в останню чергу. Та, сподіваємося, коли пристосуємось до нового режиму, буде легше і з’явиться розуміння, скільки на що витрачається грошей і що люди можуть собі дозволити поза обов’язковими покупками.

    Зараз же важливіше не заробити й навіть не покрити збитки, а просто зберегти справу та людей у команді.

    Бо бізнес складається з команди, з відвідувачів, які нас люблять. Хочеться зберегти і повагу до себе, до гостей, підтримати працівників, які теж мають якось жити, отримувати мінімальну плату. 

    Та все одно криза — це на сто відсотків поштовх для розвитку. До карантину працював  у звичному режимі, десь трохи лінувався. Тепер розумію, що втратив багато можливостей. Якби працював швидше, креативніше й більше, вийшов би зовсім інший рівень бізнесу та зараз би велося набагато легше. На жаль, таке усвідомлення приходить тільки в непрості часи. А з ним — і ідеї, як розвиватись далі. У планах — збагатити асортимент тортами різної цінової категорії. Нині середня вартість нашого торта — 300 гривень. Це не настільки багато, як у домашніх кондитерських, але водночас більше, ніж у магазинах і супермаркетах. Не втрачаючи якості, можемо робити простіші торти: наприклад, меншого розміру й дешевші. Таким чином, знайдемо нові ніші та нових споживачів. Гадаю, для кожного бізнесу є вихід, як перепрофілюватися й діяти в режимі карантину.  


    Леонід Остальцев, ветеран війни, засновник мережі Pizza Veterano, Київ. Перевів піцерію в новий формат роботи, створивши власний сервіс доставки. 

    Почувши про карантин, ми вирішили переформатовуватись та запровадити безкоштовну доставку. Також ми трохи знизили ціни — щоб забезпечити роботу команді й просто працювати далі. Організувати доставку для нас означало створити з нуля новий проєкт. Моя піцерія не мала налагодженої доставки, але з 11 закладів у різних містах України, створених за франшизою, половина працює тільки в такому форматі та із самовивозом. Решта — стаціонарні піцерії з посадковими місцями й доставкою. Тепер усі, як і ми, зачинились та працюють лише на доставку. Продажі впали, але не критично. Їхній досвід ми й перейняли, коли впродовж двох днів навчали команду працювати в новому режимі. Один із моїх франшизіатів, який розробляв концепцію доставки раніше, залучив частину своєї команди, щоб навчити інших працівників, надав програмне забезпечення. Пропрацювали стратегію — і вперед. 

    Усього в бізнесі 30 людей. Нікого з них ми не звільняли, але зараз більшість вимушено пішла у відпустку за власний рахунок. Певну частину команди, по вісім людей на зміні, залучаємо до роботи: готування, адміністрування, прибирання, доставка. Ми всі навчаємось: дивимося на тенденції, аналізуємо ринок, вкладаємо в рекламу. Адаптуємо себе й підприємства до нової історії. 

    У перші дні карантину продажі впали в шість разів. Але це ще квіточки, подивимося, що буде за кілька тижнів. Легше працювати завдяки тому, що нас доволі добре знають через фейсбук, інстаграм. Саме для доставки оплачуємо таргетовану рекламу в Google. Також про нас пише багато людей, працює сарафанне радіо. В один із перших днів карантину у нас було навіть забагато замовлень, із якими через труднощі з новою програмою адміністратори не могли впоратися — їх довелось перекидати на інші піцерії. 

    Соціальна відповідальність бізнесу під час карантину й поза ним — це додатковий ефект, але не стрижень нашої історії. Не акцентуємо на тому, що, мовляв, ми такі класні, працевлаштовуємо ветеранів війни, тому люди повинні в нас купувати. Можна тисячу разів називати себе супергероєм, але якщо пропонувати несмачну піцу й поганий сервіс, ніхто не підтримуватиме.

    Тому ми просто намагаємось виконувати свою роботу якомога краще: пропонуємо смачну піцу за добру ціну і — відтепер — із безплатною доставкою. Безпека й санітарні норми на першому місці: дезінфекція приміщень, кур’єри в рукавичках, дистанційна доставка (самовивозу немає), безконтактна оплата. У крайньому випадку кварцуємо готівку. 

    Трохи засмучений, бо доведеться почекати з поверненням коштів — маю кредитні зобов’язання, не дуже приємно віддавати поза термінами. Висить багато позик — увесь бізнес починав із 50 доларами в кишені. З 4 мільйонів гривень повернув майже половину за весь час роботи. Але завжди так виходить, що копняк від життя робить тебе сильнішим. 

    Те, що уряд звільнив підприємців від сплати ЄСВ на два місяці, погоди не створює. Що робити великим підприємцям, ТОВ, у яких колосальні податки? Окрім піцерії, маю ще бар, за діяльність якого маю сплатити 200 тисяч гривень податків за квартал. Поки що не можу цього зробити, бо гроші знадобляться на тих два місяці, поки триватиме карантин. Держава не зробила нічого, щоб допомогти в таких рішеннях. Єдине, що доброго ухвалив Нацбанк, — це заморозив усі відсотки та штрафи за кредитами. Для мене це великий плюс, оскільки одна з банківських позик є в «Ощадбанку» — її залишок у 180 тисяч поки що можу не платити: до кінця карантину за це нема штрафів. 

    У карантинних обмеженнях піца — доволі непоганий формат роботи. Це краще, ніж готувати стейки, які мало хто тепер їстиме. На піцу більше попиту, оскільки це продукт масового споживання. Із цієї точки зору, ми у вигіднішій ситуації, ніж багато підприємств іншого профілю. Карантин для мене — це просто ще одне завдання, із яким треба впоратися, щоб іти вперед. Я був на фронті у перші два роки війни, теперішні труднощі — не рівня тому часу.


    Володимир Бовсуновський, засновник бренду розмальовок у великих розмірах O’Kroshka. За 10 днів карантину продав на Amazon у США тримісячний залишок зі складу. 

    Від початку заснування бренду у 2015 році ми знали, що націлюємось на оптові продажі: роботу із супермаркетами, подарунковими та книжковими магазинами. Познайомилися з агентом, який у той час допомагав українським підприємцям виводити їхню продукцію на американський ринок, зокрема через Amazon та інші платформи. На лояльних умовах ми погодили співпрацю — так наші розмальовки з’явились у найбільшому світовому інтернет-магазині. Сьогодні зрозуміло, що це стало найкращим рішенням для нашої справи — і з огляду на прибутки загалом, і зважаючи на теперішній карантин. Уже майже рік як працюємо з Amazon самостійно, без посередників (так залишаємо більше грошей у своїх кишенях). Завдяки онлайн-торгівлі попит на наші розмальовки не зменшився після запровадження карантину — ба більше, у Штатах ми продали тримісячний залишок на складах за 10 днів! На інтернет-магазин, який маємо в Україні, не робимо великих ставок — він існує як обов’язковий складник такого бізнесу, але це малий обсяг продажів. 

    Новина про те, що в Україні та інших країнах оголошують карантин та закривають кордони, застала мене на відпочинку з друзями на Кіпрі. Але не зненацька — було завчасно зрозуміло, до чого йде. До форс-мажору наша компанія була готовою — завжди намагаюся вибудувати діяльність так, щоб у певний момент могти собі дозволити зникнути на кілька місяців і робочі процеси від того не постраждали. План Б — залишитися на якийсь час на Кіпрі — видавався доволі реалістичним: уже навіть були певні попередні домовленості про оренду житла, автомобіля, знайомий з Києва мав прилетіти з нашими речами. Готувалися провести на острові ще місяць-півтора, та все ж зрештою вирішили повернутись. 

    У Києві наша робота не спиняється, хоча карантинні обмеження не могли на неї не вплинути. Не певен, чи варто тепер видавати кілька запланованих новинок — їхній вихід пов’язаний з певними масовими подіями, які, вочевидь, переносяться. Благо, в нас є залишок, який надрукували на початку року, — він дозволить нам вижити, навіть якщо нічого не видаватимемо до кінця 2020-го. Водночас наші підрядники не спинились — отримують нові замовлення. Загалом, щоб підтримувати моральний дух у команді, треба працювати. Будемо оголошувати акції, заохочувати придбати розмальовки — це певний мінімум для того, щоби продажі в Україні забезпечили витрати на зарплату та на зростання бізнесу. Велика радість, що нам не потрібно витрачати гроші на оренду офісу — для нього маємо в розпорядженні домашнє приміщення.

    Якби я працював суто на українському ринку та ще й змушений був сплачувати оренду, мене б зараз накрило. Не знаю, що робив би, якби не мав годівнички у вигляді Amazon. Поки це можливо, розвиваємо онлайн-продажі в Україні — якщо обмеження будуть суворішими і, наприклад, закриється «Нова пошта», стане все. 

    Наш київський офіс — це всього двоє людей — я й менеджерка торгового відділу. Тепер працюємо по домівках. Менеджерка працює на ставку та відсотки — зрозуміло, зараз вона втрачає їх частину. Решта колективу (дизайнери, художники, технічні редактори, копірайтери, бухгалтер) — фрілансери з різних куточків України, тож у роботі з ними нічого не змінилося. 

    Через обмеження, які запровадив Amazon (це рішення приватної компанії, не держави загалом), до 5 квітня не можу надсилати нові партії продукції. Відтак недоотримуємо приблизно 10 тисяч доларів за час вимушеного простою. Але новина про те, що компанія додатково наймає 100 тисяч людей на склади та служби доставки, оскільки неспроможна впоратися з теперішнім потоком онлайн-замовлень, оптимістична для бізнесу. Маємо просто змиритися з тим, що деякі проєкти слід відкласти та працювати в нових реаліях, сподіваючись на лояльність партнерів в інших країнах і на те, що Amazon дозволить відвантажувати розмальовки й заробляти. 

    Поки Amazon іще певний час сплачуватиме нам належні суми, ми спокійно зможемо проіснувати кілька місяців, заплющивши очі на проблеми в Україні та сплачуючи податки й зарплати за ставкою. Зараз ми трохи ризикуємо, бо надсилаємо наступного тижня партію розмальовок до партнерів на склад у США. Та якщо після 5 квітня обмеження скасовують і ми продаємо далі, питання щодо роботи в Україні ставлю на велику паузу. Адже вдома ми працювали здебільшого в оффлайн-магазинах, які тепер зіткнулися з більшими викликами. 

    Після того, як ситуація внормується, все одно схиляємось до того, щоб більше працювати на закордонних ринках: з Америкою, Канадою, у перспективі з Європою, східними країнами (вже отримали пропозицію і проводили перемовини з Сінгапуром). Це зовсім інші гроші — заробіток може відрізнятися вдесятеро порівняно з Україною. Нині 70 відсотків від загального обороту компанії припадає на США. А коронавірус іще більше змінює ринок, спонукаючи людей більше замовляти в інтернеті. Оскільки у Штатах вища культура онлайн-торгівлі та розвиненіша інфраструктура, вони першими відчують дальше зростання. 

    У період карантину ми не пропонували знижок і не рекламували товарів — але розмальовки розходилися швидше, ніж перед різдвяними святами. Я один із тисяч постачальників на Amazon, до того ж із порівняно скромним асортиментом, але теж відчув на собі людську і паніку, і нудьгу, що виливається у скуповування речей. 

    Особисто мені ситуація дає змогу виділити час на ті питання, що раніше відкладалися через нагальніші справи. Це час, щоб пропрацювати раніше занедбані напрямки. Для нас важливим є питання виходу на європейський ринок та на Amazon-и східних країн. Не всюди однакові умови співпраці, слід налагодити зв’язки у різних країнах. Якщо зараз зайнятися цим, то на осінь-зиму будемо активно продавати. У звичному темпі життя радше біжиш за швидкими грішми. Міжнародні ринки для нас — це перспектива: попрацюєш зараз, а за пів року отримаєш результат. Рутина затягує, тож коли її нема, можна дбати про довші цілі. 

    Фотографії Олега Чередниченко надані героєм. Світлини Володимра Бовсуновського — Катя Акварельна.

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00