Дівчино, чому така сумна?
    Тетяна Козак 2 Квітня 2019

    Дівчино, чому така сумна?

    У київському виші студентки наважились розповісти про сексуальні домагання викладача. Як їм, попри цькування, вдалося притягнути його до відповідальності

    Клементина Квіндт — студентка другого курсу Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» Київського національного університету імені Тараса Шевченка, одного з найвідоміших і найавторитетніших вишів в Україні. Нещодавно переселенка з Криму та майбутня зоологиня стала обличчям протесту проти домагань і насильства у вишах.

    Петро Романенко — 47-річний доцент, кандидат біологічних наук та викладач ННЦ «Інститут біології та медицини» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Викладав літню практику у Канівському природному заповіднику. Саме його Клементина Квіндт та інші студентки звинуватили у домаганнях.


    Дівчина у довгому пальті та окулярах упевнено крокує до мене, тисне руку. Її різнокольорові дреди зібрані в об’ємний пучок десь на маківці, на губах — яскрава помада. Це не перше її інтерв’ю за останні дні. Потрапивши у складну ситуацію, вона вирішила не мовчати й боротися за себе та подруг — про домагання викладача відверто розповіла у статті на порталі «Нігіліст». 

    — Це місцева легенда, — каже Клементина про Петра Романенка, коли ми зустрічаємось у Довженко-центрі.

    Події, в яких фігурує Романенко, відбуваються під час літньої практики студентів-першокурсників у Канівському заповіднику. Для багатьох студентів, серед яких є неповнолітні, — це чи не перший тривалий виїзд без батьків. До найближчого міста — півгодини транспортом. Зв’язку майже немає. Протягом чотирьох тижнів у таких майже ізольованих умовах студенти вивчають біорозмаїття: мають довгі прогулянки лісом і болотами, веслують човнами до островів, виконують лабораторні роботи з комахами та рослинами. 

    Одного дня після екскурсії Петро Романенко нібито пропонує підвезти машиною Клементину і ще декількох студентів до магазину «АТБ», що у місті Канів. Вони погоджуються, та коли одногрупник Клементини сідає попереду, Романенко його зупиняє: «Хай дівчина там сяде, буде стюардесою. Бажано, щоб була найкрасивішою». Ніхто не звертає на це особливої уваги, окрім Клементини, — сідати біля водія доводиться їй. 

    Вона розповідає і про інший епізод. Десята година, п’ятниця, вечір перед заліком. До студенток у гуртожитську кімнату вривається Петро Романенко. Вони у нічних сорочках. П’яний викладач каже Клементині, що та обов’язково складе залік, якщо така красива. А потім раптом показує «на пальцях», як робити кунілінгус.

    У кімнаті були інші дівчата. Серед них — Лінда Зоркот, студентка другого курсу того ж Інституту біології.

    — Ледве тримаючись на ногах, він говорив до нас, торкався речей, а перед виходом побажав еротичних снів. З кімнати його виводив інший викладач. Без бійки, спокійно. Але загалом картина огидна, ― згадує вона за півроку після інциденту.

    Ми розмовляємо у кафе біля червоного корпусу університету Шевченка. Лінда, тендітна дівчина з довгим волоссям, погодилась розповісти про домагання Романенка, хоч загалом майже не висловлюється публічно та не коментує ситуації в соцмережах. Каже, що коли Клементина у січні вирішила написати про викладача у статті, у неї не було ні сил, ні віри в те, що можна щось зробити.

    Перед поїздкою до Канева вона, як і Клементина, чула про домагання Романенка та всіляко намагалась уникати його. 

    — Коли я бачила його, то відходила вбік, щоб, не дай Боже, з ним не перетнутися, — розповідає Лінда. 

    Те, що вона не потрапила до групи, де викладає Романенко, вважала за щастя. Однак він усе одно чіплявся до неї — під час студентської дискотеки у Каневі. 

    Ледве тримаючись на ногах, він говорив до нас, торкався речей, а перед виходом побажав еротичних снів. З кімнати його виводив інший викладач

    — На вечірці моя подруга була поруч, але потім відійшла, — згадує Лінда той вечір. — Я вже думала повертатись до кімнати, але до мене підійшов Романенко, взяв за талію, за руку, почав танцювати та притискатися до мене. Я відчула, що у нього ерекція. Шокована, відійшла від нього. Навздогін почула: «Та що ви така сумна! Будьте простішою». Я мовчки повернулась у кімнату.

    Про інциденти студентки повідомили керівництву майже одразу. Проте знадобилося півроку, щоб у виші визнали проблему. Для цього студенткам довелось публічно розповісти про домагання та витримати жорстку критику з боку і студентів, і викладачів. 

    Про це всі знають

    Домагання у виші — не новина. Про Романенка попереджають першачків студенти зі старших курсів, однак не бачать у цьому великої проблеми.

    — До дівчаток чіпляється і руки розпускає, але викладач хороший — оцінки ставить на халяву. Нормальна людина, — говорили про нього на зустрічі зі студкором, коли Клементина Квіндт прийшла на перший курс до інституту.

    У Каневі також знали. Лінда довідалась про це від медсестри, яка працює там протягом навчальної практики. 

    — Вона сказала, що він так поводиться під час кожної практики. Всі знають про це. Медсестра важко зітхнула, — пригадує Лінда. Вона звернулася по допомогу якраз після того інциденту на дискотеці, коли Романенко її торкався. 

    — Спершу я взагалі нічого не сказала, нічого. Довго сиділа й думала: чи взагалі треба комусь про це розповідати? Це ж ніби добровільно відбулося. Я не відштовхнула його, нічого йому не сказала. Чому? — досі запитує Лінда сама себе. 

    За декілька днів студенти підійшли до керівника практики Владлена Трохимця, щоб повідомити про домагання Романенка.

    — Мабуть, це була не перша «розборка». Він, здається, так і сказав, що були випадки і що він уже розмовляв із викладачем, — згадує Лінда слова Трохимця. Той знову запропонував поговорити з Романенком. Також студенти написали заяву — на випадок, якщо розмова не вплине.

    Коли стаття Клементини про домагання була опублікована, студентки з інших курсів також почали розповідати про власні неприємні історії з Романенком.

    «У 2012 році Романенко зайшов у нашу кімнату після відбою — очевидно, п’яний — і пропонував поїхати з ним у сауну на березі Дніпра. До моєї одногрупниці ліз цілуватися», — пише у Facebook Катерина Антонова. Шкодує, що просто «відморозилась та пішла розповісти дівчаткам, а не накатала на викладача заяву». 

    «2010 рік, Романенко — начальник канівської практики. Жив на нашому поверсі, у сусідній кімнаті, — пише у соцмережі користувачка Марко Микитенко. — При чергуванні у їдальні з’ясувалося, що порцій менше, ніж студентів, і я звернулася з цього приводу до Романенка. Після розв’язання проблеми він запропонував мені зайти ввечері до його кімнати, бо у мене гарні сережки і він знає, що мені може сподобатися. Здебільшого його вдавалося ігнорувати. При цьому Романенко двічі казав мені, що зайде в гості до кімнати після відбою […] Підморгуючи, він казав, що ми користуємось холодильником на особливих умовах. Всі ці інциденти супроводжувалися спробами фізичного контакту — обіймів, доторків. Коли інші студенти, намагаючись відкрити нашу кімнату, зламали ключі від неї, нам запропонували переночувати у порожній кімнаті. Мені Романенко пропонував ночувати у нього». 

    Студентка додає, що подібними історіями ділилися й інші дівчата. «На жаль, тоді я не усвідомила, наскільки це неприйнятно, тому я просто уникала контактів», — пише вона. 

    Дівчина, яка дає здачі

    — Такі чоловіки думають, що їм усе можна. Але рано чи пізно вони наткнуться на хоробрих дівчаток, які «байт бек» (дають здачі), — каже Клементина. — Хочу, щоб він відповів за свою поведінку. Закон один для всіх. Якщо хтось порушив його, то він платить, як зазначено в законі.

    Після скарги ще однієї студентки Романенка по-тихому відсторонили від практики, але він далі викладав і скаржився іншим студентам на дівчат, які зробили на нього «наклеп». 

    — Це дійшло до нас. Ми зрозуміли, що він сильно загрався і вважає, що має рацію. Типу він може п’яним затискати дівчаток на студентській дискотеці, приходити до кімнати розповідати, як він класно робить кунілінгус. І потім говорити, що ми, дурні агресивні феміністки, його душимо, — обурюється Клементина.

    Спершу разом із двома іншими студентками вона вирішила зустрітися з Романенком і запропонувала йому попросити вибачення й піти без розголосу. Вибачення мали записати на відео. Викладач спочатку погодився, але потім занервував та знепритомнів. Після цієї зустрічі він пішов на лікарняний.

    Звинувачення у домаганні він прокоментував пізніше телефоном Громадському: «Нічого такого, що виходило б за рамки, не було, — каже Романенко. — Просто ми зіткнулися зі студенткою. Це вже четверта кляуза і на директора, і на інших викладачів. Це такий спосіб самовираження. Дуже багато брехні, особливо в інтернеті. А так — довго розповідати. Практика як практика. Нічого з мого боку не було, аби тепер отак обливати брудом».

    Клементина зібрала 40 підписів від інших студентів і студенток під вимогами про звільнення Романенка та принесла заяву до керівництва інституту. Там також натрапила на спротив. 

    — Клементино, що ж ви брешете? — згадує дівчина слова, які сказала їй директорка ННЦ Людмила Остапченко. До неї студентка прийшла зі скаргою та з вимогами про звільнення Романенка. — Це ж не тільки про ННЦ, це про всіх. Ви всім погано робите… Навіщо ви скандал піднімаєте? 

    Проте інцидент вирішили розслідувати. 

    Cтудентки, які вирішили не мовчати про некоректну поведінку викладача, стали об’єктами цькування у чатах та соцмережах. Хвилі ненависті зазвичай піднімають інші студенти, викладачі та науковці

    Про ситуацію з домаганням Клементина офіційно повідомила ректорові, МОН та секретаріату Уповноваженої з прав людини. Із заявою про домагання Клементина пішла також у поліцію. 

    — Все, про що я говорю, написала в заяві поліції. Я знаю, що є кримінальна відповідальність за неправдиві свідчення, тож за кожне слово, яке я написала на «Нігілісті» та яке говорю журналістам, відповідаю, — каже Клементина. 

    Постояти за себе вона навчилась після того, як у віці 14 років залишила власний дім — Крим, анексований Росією. Перебралася до Києва, вступила до вишу й живе тут зараз сама. 

    — Після того як у тебе забирають дім, ти здатна на все, тупо на все. Ми маємо стояти одна за одну, — каже Клементина.

    Хвилі ненависті

    З літа студентки, які вирішили не мовчати про некоректну поведінку викладача, стали об’єктами цькування у чатах та соцмережах. Хвилі ненависті зазвичай піднімають інші студенти, викладачі та науковці.

    «Клементино, скажіть чесно, ви що, на ФСБ Росії працюєте?» — так починається одне з повідомлень у месенджері Клементини. Це написала співробітниця Національної академії наук України. 

    «Мені цікаво буде зустрітися з Клементиною Квіндт у пеклі, куди вона потрапить неодмінно (втім, як і я), і позловтішатися вже звідти. Цей акт суду Лінча, який вона розіграла сьогодні, взявши на себе право судити інших людей і встановлювати на землі справедливість на чужих трупах, — на порядок страшніший, аніж харасмент. Такі речі на юність не списуються. Я ніколи і нікого не б’ю в спину, я попереджаю. Підлість, підступність, агресивність і наклеп не караються — це норма поведінки вищих приматів. Welcome to the club of apes», — коментує у Facebook під постом Клементини професор та голова департаменту Інституту зоології НАН України Валерій Корнєєв.

    Та Клементина віджартовується: «Б’ю у спину тільки тих, хто студенток хапає за груди». 

    У Facebook дівчині закидають, що вона ламає життя людині, що вона емоційно неврівноважена, маніпулює та не здатна самостійно вирішити власні проблеми. Повчають, як треба було поводитись. Клементині також докоряють, що вона вирішила «хайпонути» після того, як набули чинності зміни до кримінального законодавства стосовно обов’язкової згоди на сексуальні стосунки. 

    — Цілий тред (інформаційна гілка, — R.) на шістсот повідомлень створили на «Двачі» (соцмережа, — R.), де мене називають тупою повією, — каже Клементина. — Цей тред потім видалять, але слова, що мене треба вистежити, здати правим, убити й підрихтувати обличчя, мені запам’яталися. 

    Тред, за словами Клементини, розпочав один із членів студпарламенту. 

    Орган студентського самоврядування вирішує також «не виносити сміття з хати». Багато його членів відкрито стоять на боці Романенка, студенти збирають на його захист підписи. Засідання студпарламенту, на якому мають розглядати питання домагань, раптом із публічного перетворюється на закрите. 

    Спочатку тим, хто прийшов підтримати Клементину, — ЗМІ та спостерігачам, яких дівчина запросила напередодні, перешкоджають потрапити до будівлі інституту. Коли врешті-решт людей пропускають і засідання починається, Тарас Войціцький змінює порядок денний та оминає болючу тему. Попри все, Клементині вдається ненадовго стати за трибуну і зробити заяву. Проте голова студпарламенту намагається відтіснити її від мікрофона. Після цього він оголошує засідання закритим. Майже всі студенти покірно залишають приміщення.

    — Я говорю про насильство, яке сталося на моїх очах, кажу, що можу підтвердити це в суді. Говорю це в аудиторії, де сидить триста людей, і половина з них — усі члени студпарламенту — сміється з мене, — обурена Клементина.

    За замовчуванням

    «Де ця межа: де ти зробив комплімент, а де ні?» — запитують колеги Романенка. У посадових інструкціях немає чітких вказівок, що робити у випадку домагань чи проявів сексизму. Викладачі кажуть, що все завжди вирішували, керуючись інтуїцією та життєвим досвідом. 

    — Припускаю, що з його боку були якісь жарти на межі. Я і сам деколи так робив, — зізнається Анатолій Подобайло, який багато років викладав разом із Романенком. — Тому що ти маєш три пари підряд і проводиш зі студентами шість годин. А якщо показати їм гриб, схожий на чоловічий статевий орган, та обіграти це, інформація краще запам’ятається. Те, що ми, люди за сорок, сприймаємо як норму, дівчата могли сприйняти як щось непристойне. Я й слова «харасмент» не знав, поки не прочитав його у якомусь репортажі, — каже Анатолій.

    Він каже, що дівчата молодці, що порушили питання, хоча не визнає їхніх методів, які називає «оцей хайп».

    — Вони не молодці, що підставили викладача заради того, щоб порушити проблему. Це моя позиція, — каже Подобайло. І запевняє, що ніколи не бачив Романенка нетверезим на заняттях або щоб він чіплявся до дівчат чи пізно заходив до їхніх кімнат. 

    «Де ця межа: де ти зробив комплімент, а де ні?» — запитують колеги Романенка. У посадових інструкціях немає чітких вказівок, що робити у випадку домагань чи проявів сексизму

    Інший викладач, котрий просив не називати його імені, на запитання, чому раніше не говорив про проблему, відповідає розмито. 

    — Сам не знаю. Чомусь наше покоління не використовує пасків безпеки в машині, курить на зупинках громадського транспорту. Ми так звикли. А покоління змінюється, воно має інші уявлення та погляди на світ, — каже викладач.

    У розмові він також підтвердив: були й інші викладачі, які чіплялися до студенток. Але додав, мовляв, про це всі говорять, але свідком безпосередньо він не був.

    — Скажу точно — таких заяв не було, — каже Володимир Бугров, проректор університету Шевченка з науково-педагогічної роботи, професор і кандидат філософських наук. — У моїй службовій практиці це вперше. Я не відкидаю, що таке могло бути й раніше, але ніхто про це не говорив.

    Володимир Бугров очолив університетську комісію з розслідування інциденту, на якій розглянули заяви потерпілих, свідків, свідчення самого Романенка, а також вислухали тих, хто запевняє, нібито домагань не було. Каже, на його погляд, ситуація надто «обросла міфами».

    — Коли до нас дійшли письмові свідчення, ми уважно їх прочитали і розуміємо, що в сухому залишку є тільки два вчинки, де люди говорять про себе, і чотири вислови, які люди чули безпосередньо, — пояснює Бугров. Наприклад, Клементина пише у заяві, що 2013-го року Романенко зробив таке-то. Але у 2013 році самої Клементини тут не було. А брати до уваги те, що написано у Facebook [ми не будемо, — R.], — додає він.

    Бугров погоджується, що інститут вчасно не відреагував, тому ситуація вийшла з-під контролю. Однак до керівника практики у Каневі Трохимця, який вирішив обмежитися розмовою з Романенком та не давати ходу заяві від студентів, Бугров також питань не має. 

    — Тут у чому ситуація: студенти самі не підписали цього звернення. І коли керівник практики запитав у них, чи мають претензії, вони відповіли, що ні. Формально, щоб рухати щось далі, потрібні були їхні підписи, — посилається на бюрократичні процедури проректор.

    Наказом від 22 лютого Петра Романенка звільнили з посади — рішення про це опублікували на сторінці університету

    Комісія, яка розглядала ситуацію з домаганнями протягом декількох тижнів, зробила власні висновки. Вона визнала, що «деякі вчинки та вислови доцента Романенка не відповідають нормам етики науково-педагогічних працівників». 

    Наказом від 22 лютого Петра Романенка звільнили з посади — рішення про це опублікували на сторінці університету.

    Дані, які зібрала комісія із ситуації з Романенком, також передали в поліцію за запитом. Окрім цього, у виші обіцяють запровадити політику запобігання неетичній поведінці — у ректораті кажуть, що це буде одна лекція чи одне практичне заняття на першому курсі для всіх факультетів. 

    Питання не лише етики

    — У наших навчальних закладах бракує культури спілкування. У професійному середовищі мають бути певні правила та взаємоповага. Без зайвих цькувань та двозначних висловлювань. Домагання можуть бути і у горизонтальній площині, між колегами, — коментує ситуацію Тамара Марценюк, кандидатка соціальних наук, фахівчиня з гендерних студій та доцентка факультету соціальних наук та соціальних технологій Києво-Могилянської академії. 

    Це стосується не тільки закладів освіти, а й усього українського ринку праці. 

    — Тому що тема сексуального насильства — табуйована в Україні. Як і загалом насильство. Ми маємо високий рівень толерантності до різних форм насильства: психологічного, фізичного, цькування, — каже Марценюк.

    На її думку, ситуація поволі змінюється. Велику роль у цьому, як вважає дослідниця, відіграла кампанія #янебоюсьсказати, яку запустила Анастасія Мельниченко у 2016 році. Тоді у Facebook Мельниченко закликала українських користувачок не замовчувати пережитого насильства. 

    У 2017 році студентки Києво-Могилянської академії організували студентський протест проти сексизму та домагань у вишах. Тоді зробили заяву проти сексистських висловлювань одного з викладачів. Акція набула ще більшого розголосу, коли декілька десятків радикалів намагалися перешкодити протесту та підтримати звинуваченого викладача.

    Після цієї акції у Могилянці керівництво вишу вирішило розробити політику запобігання сексуальним домаганнням та боротьби з ними.

    — Ми лише починаємо процес її запровадження, — каже Тамара Марценюк, яка брала участь у розробці політики протягом року та втілюватиме її надалі. Експерти працюватимуть із трьома цільовими групами — студентською, професорсько-викладацьким складом та адміністрацією. — Дехто ставиться до цього скептично. Ключове питання: «Невже таке є в університеті?». Далеко не всі бачать проблему в тому, що викладачі на парах висловлюються сексистськими стереотипами. Наприклад, про те, що покликання жінки — вдало вийти заміж.

    Фахівчиня з гендерних студій говорить також про те, що домагання часом сусідять із корупцією:

    — Непрозорі процедури, незрозумілі критерії оцінювання і можливість зловживати владою — якщо у певних вишах не протидіють корупції, то є всі шанси, що так само тут не працюватимуть і з протидією сексуальним домаганням, — каже Марценюк.

    Покарання має бути

    Серед тих, хто підтримав студенток з університету Шевченка, — студентське об’єднання FemSolution з Могилянки. 

    «Ми хочемо висловити підтримку і солідарність усім тим, хто бере участь у протесті. А також тим, хто зіткнувся з насильством у навчальному просторі. Багато з нас не з чуток знають про те, як адміністрація університету може застосовувати свій владний ресурс і чинити тиск на студенток, використовуючи погрози та залякування. Як адміністрація застосовує стратегії знецінення і звинувачення потерпілих з метою виправдати насильників», — заявили в організації. 

    Також на боці студенток із університету Шевченка — їхні батьки. 

    — Мій тато нещодавно сказав, що я найсміливіша жінка, яку він знає. А мама розповіла, що до неї якось домагався 70-річний викладач. Це було 30 років тому, і вона нікому про це не розповідала. Тобто вона весь цей час мовчала, бо думала, що про це не можна говорити. Я перша людина, кому вона це розповіла, — каже Клементина. На її грудях, під ключицями, нещодавно з’явилось татуювання — слово «РЕВОЛЮЦІЯ» з червоною «Р». 

    Після роздумів вона вирішила залишити інститут. На своє 18-річчя сфотографувалася на тлі червоного корпусу університету, опублікувала це фото у Facebook та написала: «Сама собі роблю найкращий подарунок — йду з цієї помийки». 

    — Якщо в нас будуть такі студпарламенти, як в Інституті біології КНУ, то всі ми так і будемо жити в совкових репресіях, — додала вона, тегнувши студентську організацію самоврядування, та побажала всім «щастя без репресій та насильства». У її планах — навчання в Німеччині. Ситуації з викладачем не полишає — сподівається знайти справедливість у суді. 

    Лінда залишається в інституті. Боротьба для неї багато означає: 

    — Занадто багато емоцій і сил я вклала, щоб це ось так тепер залишити. Важливо, щоб дівчата знали: про це потрібно говорити — й такі дії будуть покарані. 

    З січня цього року сексуальне насильство в українському кримінальному та кримінальному процесуальному кодексі трактують по-новому. Якщо раніше кримінальним злочином вважалось тільки фізичне згвалтування, то зараз це також «будь-які насильницькі дії сексуального характеру, які не пов’язані із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди».

    Як пояснює Микола Хавронюк, юрист та професор кафедри кримінального та кримінально-процесуального права Києво-Могилянської академії, — йдеться про випадки, коли хтось, наприклад, хапає іншу людини без її згоди за сідниці, притискається до тіла, навіть якщо одягнений, обіймає чи доторкається, намагаючись зблизитися сексуально. Відповідальність за такі злочини, вчинені під часвиконання «службового, професійного або громадського обов’язку», полягає у позбавленні волі від трьох до семи років. Якщо у справі фігурують неповнолітні — від 5 до 7 років позбавлення волі.

    Те, що студентки почали публічно заявляти про домагання — величезний поступ у зміні наративу, якій відбудеться протягом найближчих кількох років.

    — Тому що моє покоління, — пояснює директорка Amnesty International Україна Оксана Покальчук, — все ще стоїть на принципі: якщо щось сталось, то я максимум розкажу про це своїй подрузі. А нове покоління, яке зараз вчиться — Клементина, або дівчата, які вийшли із протестом у Могилянці, — це вже нове покоління, яке говорить інакше: я не тільки скажу своїй подрузі, я буду боротись за себе, захищати себе і свої права.

    А це означає, що з’явилась можливість зрозуміти реальне становище молодих жінок в Україні, а також побачити картину того, що відбувалося раніше — з поколіннями їхніх мам та бабусь.

    [Текст створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні.Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00