Дорослі травми
    Єфімов Ігор 30 Липня 2019

    Дорослі травми

    Ігор Єфімов займається документальною фотографією близько десяти років. Автор персональних і колективних виставок у різних куточках світу — зокрема в Білорусі, Молдові, Хорватії, Польщі, Франції, Австрії, США та інших країнах. Переможець міжнародних конкурсів та фестивалів вуличної фотографії. 

    Від початку російсько-української війни Ігор шукав теми, через які можна було б розповісти про цю війну широкій аудиторії. Кілька разів бував на сході, де в одній із частин познайомився з героєм цієї фотоісторії — Олександром Ходосом.

    «Батько Олександра був військовим і свого часу служив у Казахстані. Там малий Сашко отримав серйозну травму — хлопчика вдарив копитом у голову кінь. Дивовижно, але через роки саме це врятувало вже дорослому Олександрові життя. Як і батько, він став військовим — і у 2014 році поїхав на Донбас. Там потрапив під артилерійний обстріл — уламком йому проломило потиличну і скроневу кістки, зачепило мозок. Такі поранення зазвичай несумісні із життям, але завдяки дитячій травмі Олександр вижив.

    У цій фотоісторії є знімки з Амвросіївки Донецької області, Черкас і Києва. На них — процес реабілітації, буденність, родина, спільний похід по гриби. Мені вдалося стати для Олександра другом — він не звертав уваги на камеру.  

    Найбільше люблю фотографію, на якій Олександр обіймає доньку, — та світлина привідкриває ще одну грань сильного солдата. Це фото я бачу в серії останнім: це моя оптимістична крапка в історії, де є надія на перемогу і вихід з будь-якої ситуації.

    Мене вражає навіть не сама історія Олександра, а його ставлення до пережитого, жага до життя і сила волі. Це не серія фото про пораненого солдата — це історія про боротьбу і силу духу». 

    [Репортаж опублікований за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00