Дві кімнати дитинства
    Тарас Бичко 19 Березня 2020

    Дві кімнати дитинства

    Львівський фотограф Тарас Бичко працює у жанрі вуличної та документальної фотографії. Він є учасником міжнародного стріт-колективу «Little Box Collective» та співзасновником групи «Українська вулична фотографія», діяльність якої спрямована на розвиток і популяризацію вуличної фотографії в Україні, а також фіналістом міжнародних конкурсів Miami Street Photo Festival, London Photo Festival і Documentary Family Awards. Його роботи увійшли до збірки «100 Great Street Photographs». Ми публікуємо фотографічне дослідження Тараса про життя і зростання власних синів.

    «Якось у фотошколі мої студенти почали жалітися, що за роботою, щоденними справами та поганою погодою в них бракує часу для вуличної фотографії. Певно, розмірковуючи про це, я і придумав ідею проєкту “2ROOMS”. Вирішив документувати дорослішання власних дітей так, щоб це не було схоже на типовий сімейний фотоальбом. 

    Спостерігаючи за ними, я вихоплюю такі моменти, які і сам би хотів пам’ятати, якби йшлося про моє дитинство. Тому ніколи не стаю режисером сцени, натомість за допомогою композиції, світла і кольору будую кадр, цікавий із візуальної точки зору. Не нав’язую певного настрою або атмосфери, а намагаюся передати щоденне життя таким, яке воно є.

    Найбільша моя мотивація — зберегти для синів спогади через спостереження за їхнім повсякденням. “2ROOMS” — це насамперед про дітей. Тож якщо у серії з’являється мама чи тато, то переважно з композиційною метою. Присутність дорослих у кадрі часто руйнує атмосферу дитячого світу, який більше нікому, крім них, не зрозумілий.

    Я помітив, що фотопроєкт змінюється разом із дітьми. Що дорослішими вони стають, то складніше мені залишатися непомітним із камерою у руках. Замість вихоплених моментів буття дедалі більшає портретів. Тому, можливо, з часом мені доведеться повністю перейти на документування шляхом постановних кадрів. Але, у будь-якому разі, я хочу показати, що сімейна фотографія може бути цікавою не лише через спогади, які вона зберігає, а і з художньої точки зору».

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00