Георгiй Гонгадзе
    Reporters. 15 Травня 2020

    Георгiй Гонгадзе

    До річниці дня народження Георгія Гонгадзе розповідаємо про те, ким він був, і як історія його життя і вбивства змінили Україну

    Двадцять років тому свідомість багатьох українців перевернула немислимо моторошна на той час подія. 16 вересня 2000 року в центрі Києва українські правоохоронці викрали 31-річного журналіста Георгія Гонгадзе, вивезли за межі міста, кинули зв’язаного до ями й задушили ременем, а тіло облили бензином, підпалили й закопали. За місяць один із них — очільник головного управління кримінального розшуку країни (!) — повернувся на місце злочину, викопав рештки тіла журналіста, перевіз за сотню кілометрів, відтяв голову сокирою та перепоховав роздільно. 2 листопада у лісі під містом Тараща було знайдено безголове тіло. Українське суспільство відтоді змінилося назавжди.

    Георгій Гонгадзе народився 21 травня 1969 року у Тбілісі. Вчився у Тбіліському державному інституті іноземних мов. Після строкової військової служби в Афганістані повернувся до грузинської столиці, збуреної кривавим придушенням масових протестів у квітні 1989 року. Наслідуючи батька, поринув у суспільно-політичну боротьбу. Восени 1989 року перебрався до Львова, перевівся на факультет іноземних мов ЛНУ ім. І. Франка, активно долучався до діяльності Народного Руху України та Студентського братства. Брав участь у громадянській війні в Грузії (1991-1993) та війні в Абхазії (1992-1993), на останній був тяжко поранений. Повернувшись в Україну, працював на Львівському телебаченні, займався кінодокументалістикою. У 1995 році разом із родиною оселився у Києві, де працював теле- та радіожурналістом і став широко відомим своїми гострими антивладними виступами.

    Вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за кордоном після так званого «касетного скандалу», що вибухнув за два місяці після загибелі журналіста.

    У листопаді 2000 року було оприлюднено записи розмов президента Леоніда Кучми з низкою високопоставлених чиновників, таємно зроблені охоронцем президента Миколою Мельниченком. На плівках Кучма, глава його адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють опозиційну діяльність Гонгадзе і вирішують, що з ним робити. Хоча прямого наказу на плівках не зафіксовано, українське суспільство переважно вважало, що саме Кучма був замовником кричущого викрадення та вбивства журналіста. 

    У грудні 2000 року в Києві почалися масові протести, які згодом переросли в політичну акцію «Україна без Кучми». Учасники акції облаштували наметове містечко у центрі столиці з вимогами відставки президента й керівників силових відомств, а також проведення незалежної експертизи у справі Гонгадзе. Хоча акцію було брутально придушено навесні 2001 року, почасти вона отримала своє продовження у 2002-2003 роках у ще більшій, всеукраїнській протестній акції опозиційних сил «Повстань, Україно!», метою якої були дострокові вибори президента України. Завдяки цим протестам різнорідна українська опозиція отримала досвід ефективних спільних вуличних дій, а суспільство — розуміння необхідності власне силового тиску на владу. Ці досвід і розуміння були успішно втілені двома роками пізніше, взимку 2004-го, під час Помаранчевої революції. Тоді Україна вибухнула непокорою проти фальсифікації Кучмою президентських виборів на користь свого ставленика Віктора Януковича. «Революційна еволюція», символічним тригером якої можна вважати загибель Георгія Гонгадзе, врешті-решт піднесла українську суспільно-політичну свідомість до Революції Гідності 2013-2014 років. 

    22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе нарешті упокоїли, поховавши у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві. Його брутальне вбивство є однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України. А його постать стала знаковою у становленні сучасної української журналістики.

    21 травня 2020 року Георгію Гонгадзе могло б виповнитися 51. До цієї дати ми попросили його друзів та колег поділитися спогадами про Гію. А ще — поміркувати над тим, чому молодому поколінню українців важливо знати й пам’ятати про хороброго грузинського хлопця, який змінив цю країну, а разом із нею — нас усіх.

    Читати спільний проєкт Reporters. та Премії імені Георгія Гонгадзе.

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00