«Нас закрили»
    Олександр Хоменко 19 Травня 2020

    «Нас закрили»

    Кілька тижнів тому в одному з гуртожитків міста Вишневе на Київщині зафіксували масовий спалах COVID-19 — тоді йшлося про двох померлих та майже чотири десятки хворих. Наступного дня Нацгвардія оточила будівлю, а у дворі встановили намет-лабораторію. ПЛР-тести дали «позитивний» результат у 78 мешканців та двох працівників. 

    Відтоді закритий на вхід і вихід гуртожиток залишається під наглядом нацгвардійців, а мешканці — здорові та хворі — мусять тіснитися гуртом. Фотограф Олександр Хоменко побував у Вишневому, де відзняв і записав історію про людей у заручниках в епідемії.

    — У нас тут бойові дії. Зранку встаємо, беремо ганчірки, швабри— і погнали, — розповідає Оксана. З вигляду їй років 35. Каже, тепер принаймні вдається спати по п’ять-шість годин, а не по три-чотири, як на початку карантину. Спати не давав стрес, а ще —постійне прибирання та невтішні спроби комунікації з адміністрацією гуртожитка й міською владою.

    За будівлю на Освіти, 5, влада Вишневого віддавна судиться з приватними власниками. Це складна історія з прикрим результатом — уже п’ять років у гуртожитку немає гарячої води, а кількадесят сімей на трьох поверхах звикли жити навіть без електрики. В адміністрації кажуть: вимкнули через мільйонні борги, натомість мешканці готові платити міській владі, а не сумнівним власникам. Так і живуть. 

    Спільна біда лише загострила конфлікт. Мешканці нарікають: потенційно найнебезпечніші місця будівлі — сходи — мала б дезінфікувати дирекція, однак від моменту спалаху хвороби ніхто централізовано гуртожитку не прибирав. Чекали, що адміністрація обмежить доступ до кімнат відпочинку на поверхах, але зрештою забили двері дошками самі. 

    Дверей між поверхами та сходами немає, тож захищаються розвішаними простирадлами, які раз на кілька годин зволожують санрозчином. Окрім того, мешканці постійно проводять санацію — з пульверизатора оббризкують себе й речі спиртовим розчином. Де-не-де на поверхах також поклали санаційні килимки. На вході у гуртожиток є рамка, яка б мала автоматично опилювати людей дезінфікувальним розчином, але вона не працює.

    По черзі самотужки кварцують загальні приміщення, від користування якими відмовитися не можуть. Першу лампу власним коштом купив приватний підприємець, другу придбала церква «Нове життя». Хвилин по 15 обробляють житлові блоки й кухню, коридори — по пів години. Опісля передають лампи на інші поверхи.

    Звідки взявся вірус

    Як і хто в гуртожитку став нульовим пацієнтом, напевно визначити годі. Перша померла, 47-річна Людмила, працювала бухгалтеркою на київському підприємстві. 8 квітня звернулася до сімейного лікаря зі скаргами на самопочуття й підозрою на коронавірус. За два дні жінці стало зле й сусіди викликали швидку, але та не приїхала — лікарі передзвонили, бо вирішили консультувати Людмилу телефоном. До районної лікарні у Боярці її забрали тільки пізно вночі 11 квітня. Вона вже важко дихала й за три дні померла. Залишився 12-річний син, яким опікуватиметься сестра покійної.

    Сусіди кажуть, що Людмила була не єдиною з підозрою на коронавірус. 10 квітня COVID-19 нібито підтвердили в медсестри, що контактувала з мешканцями. А вже 16 квітня в гуртожитку виявили сім офіційних випадків хвороби. Влада зреагувала: дала вказівку облаштувати при вході до гуртожитку столик із дезінфектором і відрядила на чергування медсестру з термометром. Лише тоді, коли у боярській лікарні помер уже другий мешканець гуртожитку, 47-річний Роман, про ситуацію повідомили в новинах, а мешканців почали масово тестувати.

    Частина людей хутко виселилася, щойно стало зрозуміло, що гуртожиток закриватимуть на карантин. Із понад пів тисячі зареєстрованих залишилося 249 осіб. Чи їх перевіряли й чи дотримувались вони режиму самоізоляції — невідомо.

    — Я не робив того тесту, — зухвало каже короткострижений чоловік років 45-ти. Проходячи повз, він зупинився на кілька секунд біля гуртожитку, кинувши скептичний погляд на кордон нацгвардійців. — Закрили людей ні за шо! Експеримент на них ставлять!

    — А ви сам звідки? — питаю. 

    — Та звідси ж! Встиг утекти, поки не закрили. Вигадки все — той ваш вірус!

    «Плюси» й «мінуси»

    Саме так мешканці називають між собою тих, кого тест поділив на хворих і здорових. «Плюси» є на кожному поверсі. Наймолодша хвора в гуртожитку — шестимісячна дівчинка. На щастя, вона — так само як і більшість дорослих — жодних симптомів не мала. Тільки шістьох забрали в лікарню з легким і середнім ступенем тяжкості проявів COVID-19. 

    Оксана Багнат живе на сьомому поверсі разом із двома доньками. Вона і старша донька — безсимптомні «плюси». Утім, дитина, каже мама, постраждала від коронавірусу інакше — дізнавшись про діагноз, її почали цькувати однокласники. 

    Наразі обидві доньки сидять удома й розважаються як можуть. Оксанині ж дні минають у турботах про дезінфекцію. Стрес жінка знімає косметичними процедурами. 

    Поверхом вище мешкає 57-річна Тетяна Чорнобривець. Її ПЛР-тест показав «мінус», та вона все одно непокоїться, бо належить до групи ризику: 15 років тому через онкологічне захворювання Тетяні видалили частину кишківника, тож імунітет і досі слабкий. Жінка на пенсії, нею опікується 30-річний син.

    Перша померла від коронавірусу мешкала в сусідній кімнаті. Ніколи не скаржилася на здоров’я. Хіба ногу була зламала. Аж тут — не стало її. Коли Тетяна дізналася про сусідчину смерть, три дні не виходила з кімнати взагалі. Потім зрозуміла, що в її коридорі нікому робити дезінфекцію, тож почала виходити й обробляти спільні приміщення хлоркою. 

    До самоізоляції в умовах гуртожитку жінка ставиться скептично. Пояснює на простому прикладі: щоб вийти в туалет або на кухню, їй потрібно пройти через коридор у сусіднє крило будівлі.

    Для цього вдягає маску й рукавички, а коли повертається — знімає захист і міняє одяг. І так по кілька разів на день. На тринадцять мешканців восьмого поверху — один санвузол і спільна кухня.

    На додачу, Тетянина кімната — одна з тих, де вже кілька років немає світла. У кімнаті жінка має гелевий акумулятор і ощадні лед-лампи. Всі прилади раніше заряджала на кухні, а як почалась епідемія, влада дозволила протягнути подовжувач від сусідів. Тепер жінка не натішиться можливості прати машинкою просто в кімнаті і зберігати продукти довше — на тисячу гривень, виділену кожному мешканцеві потерпілого гуртожитку, жінка придбала старий компактний холодильник.

    Тетяна непокоїться, чекає повторних аналізів на коронавірус: 

    — Чому нас закрили всіх разом? Чому я мушу лишатись і щодня боятися, чи не підчеплю того «плюса», не дай Боже?

    Повторні аналізи почали робити 4 травня. Нові тести наразі дали позитивний результат лише у 29 мешканців гуртожитку, але хоч хворих поменшало, в умовах карантину це нічого не змінило. Окрім однієї важливої деталі — тепер тим, у кого тести двічі показали «мінус», дозволили виходити на волю. 

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00