Оркестр із душею
    Оксана Расулова 15 Серпня 2019

    Оркестр із душею

    Навіщо диригентка Оксана Линів зібрала оркестр із підлітків і як він змінює сприйняття класичної музики

    Понад три сотні підлітків з усієї України щороку змагаються за місце в Молодіжному симфонічному оркестрі YsOU. Потрапити до складу щастить лише 70 з них. Юні музиканти віком від 12 до 22 років збираються разом, аби грати класичну музику. 

    Підлітки з невеликих містечок і мегаполісів, із досвідом спільного виконання й солісти, початківці й ті, хто вже виступав на великих сценах. Усіх об‘єднує ідея спільної гри, яка належить Оксані Линів, українці, яка стала першою жінкою — головною диригенткою Опери та філармонійного оркестру в австрійському місті Ґрац. За прикладом Федеративного німецького молодіжного оркестру вона вирішила дати й українським підліткам шанс відчути себе частинкою великого колективу.

    Кілька разів на рік вони зустрічаються на спільних репетиціях у Брюховичах під Львовом. Коли підніматись однією з тутешніх вулиць, спершу проходиш повз типові приватні будинки, ряди грядок і садів, а далі ― духовна семінарія, оточена сосновим лісом. Саме тут юні музиканти з усієї України готуються до спільних виступів і доводять самим собі та своєму оточенню, що класична музика — не архаїзм. 

    Розконсервована консерваторія

    ― У їхньому віці я не мала такого досвіду музикування разом. Наш оркестр навчає не тільки грі ― це досвід на все життя, шпаргалка у спілкуванні, побудові стосунків, адаптації в новому середовищі та гнучкості. Не всі учасники оркестру далі продовжують займатися музикою, чимало йдуть з професії і починають займатися іншою справою, — говорить директорка оркестру Ірина Вакуліна. 

    Вона організовує загальні збори й кастинги, виступи й репетиції. Жінка з гордістю розповідає про їхні перемоги на конкурсах, відгуки професорів і оцінки суддів. А от самі музиканти значно скромніші — історії про власні досягнення з них треба витягувати слово за словом. По-перше, діти й підлітки рівняються на світових майстрів, поруч із якими почуваються мізерними. Але суттєвіше те, що в музичних школах похвалу можна почути рідко, натомість звідусіль лунає «недостатньо добре» і «старайся ще». Ірина теж колись була на їхньому місці, але каже, що музика все одно є одним із найкращих її рішень ― вона вже 12 років диригує оркестрами України, Польщі та Німеччини. 

    Я диригувала дорослими зіграними оркестрами, але такої шаленої енергії я ще не бачила, це щоразу мурахи по шкірі. У них замало досвіду, щоб контролювати свій запал і від цього молодого шаленства просто зносить. За це вибачаєш помилки, брак досвіду, нечисті ноти. Не можеш не вибачати й не захоплюватися разом із ними

    Після щорічного прослуховування й поповнення в основному і резервному складах Ірина з командою складають план на концертний сезон. Цьогоріч YsOU збиратиметься тричі: Music Camp і запис диску навесні, влітку LvivMozArt і фестиваль у Німеччині, восени ― концерти в Австрії. 

    — Створивши Молодіжний симфонічний оркестр, ми тим самим заснували спільноту, в якій юні музиканти можуть набувати нового досвіду — і не тільки професійного, а й особистого. Адже колектив орієнтований на співпрацю з молодіжними оркестрами як Європи, так і цілого світу, — говорить Оксана Линів, ініціаторка та засновниця Молодіжного симфонічного оркестру України/YsOU. — Оркестр — це така річ, де загальний результат залежить від кожного.

    Назар і труба

    У десять років Назар із Чорткова записався на секцію настільного тенісу. Тренер виявився ще й музикантом ― з 15.00 до 18.00 викладав у музичній школі, з 18.00 до 20.00 — у спортивній секції. Якось він запропонував Назарові спробувати гру на трубі. Зрештою за два роки хлопець покинув теніс, а ще через два вступив до музичного коледжу. 

    ― Спершу не все виходило, я розчаровувався в собі. На другому курсі викладач готував до конкурсу цілий клас, у тому числі й мене, хоч я грав не завжди добре. Несподівано для всіх я переміг. Я й досі на сцені граю краще, ніж на репетиціях. 

    До молодіжного оркестру Назар потрапив рік тому. Хлопець побачив оголошення у Facebook за годину до закінчення прийому онлайн-заявок, але встиг записати й надіслати відео. 

    До виступу в Берліні готувалися старанно ― 8-9 годин репетицій на день, кожен твір грали двічі, займались індивідуально. На першій репетиції він виконував Симфонію № 7 Бетховена, з якою планували виступити на фестивалі Young Euro Classic 2018 у Берліні. В оркестрі Назарові довелось учитися прислухатись до гри інших, нести відповідальність за спільний результат і триматися команди. Про сон на той час забули всі, але старання не були марними ― після виступу зал стоячи аплодував 5 хвилин 40 секунд. Назар досі пам’ятає шок і радість за кулісами після виступу. У той день він грав із вікон готелю в Берліні Гімн України. 

    Не раритет

    Оркестр існує завдяки партнерам та друзям, які допомагають із грошима, обладнанням та контактами. Запис диску, який використовуватимуть для представлення України, коштував 500 тисяч гривень (із цим допомогло Посольство України у Німеччині). Концерти спільно з хоровою капелою «Дударик» в Австрії, які будуть організовані за підтримки Українського інституту, ― понад 2 мільйони. На питання про допомогу від держави Ірина усміхається: 

    ― Міністерство дозволяє розмістити свій логотип. Ми мали часткову підтримку від Міністерства культури, але цього року нам, на жаль, відмовили.  

    Найбільше підлітки, які займаються музикою, хочуть бути почутими

    Саша Зайцева, асистентка Оксани Линів та менеджерка оркестру, каже, що тих, хто вирішує пов‘язати своє життя із класичною музикою, часто переслідує відчуття меншовартості. Сама Саша поїхала з України до Німеччини вивчати гру на скрипці після Революції Гідності і довго дорікала собі цим. Щоб приносити країні користь навіть за її межами, дівчина почала займатися культурною дипломатією: організовувала виставки українських художників, виступи оркестрів, концертні тури для українських хорів.

    Різницю побачила на власні очі: у Європі музиканти думають передусім про творчість, в Україні ж досі доводиться переживати про те, чи збереться зал у філармонії і чи достатньо заплатять за виступ. Не дивно, що на одному з майстер-класів на запитання «чи хотіли б ви поїхати з України?» всі музиканти YsOU відповіли ствердно. 

    ― Це не через бажання більше заробляти, ― пояснює Саша. ― Найбільше підлітки, які займаються музикою, хочуть бути почутими. Тому навчаємо їх, окрім іншого, основам особистого менеджменту, щоб вони не існували окремо від публіки і встигали за нею. Україні час розширювати кругозір за межі філармонії та консерваторії, класична музика не повинна бути запорошеним раритетом.

    Шаленство молодості

    Перший рік команді YsOU підказували, як організувати роботу, колеги з Німеччини, де такий оркестр існує вже понад півстоліття. Разом вони виступали на закритті міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt, уже наступного дня ― у Національній філармонії України, а за три тижні ― на Бетховенському фестивалі у Бонні та Берліні. По завершенню подорожі до Німеччини оркестр роз’їхався по домівках, щоб знову зібратись у Брюховичах навесні наступного року.

    Цьогоріч YsOU записує диск з українською класичною музикою ― пліч-о-пліч грають 70 юних музикантів із різних куточків країни. Через щорічну часткову зміну складу їм постійно треба заново зіграватись і звикати одне до одного. 

    ― На першому концерті у Львові вони мене шокували, ― пригадує Ірина. ― Я диригувала дорослими зіграними оркестрами, але такої шаленої енергії я ще не бачила, це щоразу мурахи по шкірі. У них замало досвіду, щоб контролювати свій запал і від цього молодого шаленства просто зносить. За це вибачаєш помилки, брак досвіду, нечисті ноти. Не можеш не вибачати й не захоплюватися разом із ними. Їхня молодість однозначно працює.

    Настя і тромбон

    Для запису диску YsOU 18-річна Настя зі Львова вивчає «Становлення» Золтона Алмаші. Її репетиції і заняття в музичному коледжі щодня тривають не менше шести годин, дівчина приходить у клас о 7:30, а додому потрапляє після восьмої вечора. Ще чотири роки тому Настя займалася вокалом і подумати не могла, що музика забиратиме весь її час і сили.

    Але все змінила поїздка у Тернопіль після 8-го класу: Настина родичка викладає у тамтешньому музичному коледжі й познайомила дівчину з її майбутнім викладачем. Він узявся агітувати Настю грати на тромбоні, що вважається чоловічим інструментом. Неочікувано для самої себе вона погодилась на авантюру. За наступний рік дівчина, яка раніше ні на чому не грала, пройшла п’ятирічний курс музичної школи, а тепер навчається на третьому курсі Тернопільського музичного коледжу. 

    На першому курсі були зриви, невдачі, я не знала, нащо це мені. А тепер я беру інструмент до рук із відчуттям, що це частина мене

    Настя пробувала грати на евфоніумі, фортепіано, валторні, трубі, кларнеті, гобої, але нічого не зачепило. Перший її виступ із тромбоном стався через пів року навчання на конкурсі у Дніпрі. Насті складно далося вивчити твір напам’ять, нервовості додавали пильні погляди членів журі. Призового місця вона не очікувала, але отримала «срібло».  

    ― Наступного року я планую вступати до музичної академії. Розуміння, що я хочу грати на тромбоні, прийшло з часом ― на першому курсі були зриви, невдачі, я не знала, нащо це мені. А тепер я беру інструмент до рук із відчуттям, що це частина мене. 

    Про YsOU Настя знала ще з моменту його заснування, та спробувати власні сили не наважувалась, поки не переконав друг. В останній день подачі онлайн-заявки на одному з музичних конкурсів у Тернополі дівчина підійшла до Ірина Вакуліної і попросила дозволу надіслати відео наступного ранку. А за тиждень після прослуховування отримала листа, який сповіщав: її прийняли до основного складу. 

    Настя уже грала в п’яти ансамблях і виступала, та на першій спільній репетиції страшилася кожної помилки. Проте за чотири дні з боязкої вона перетворилася на впевнену в собі ― оркестр дає значно більше, ніж уміння грати просто поруч з іншим. 

    Звідки береться музика

    На репетиційній базі у Брюховичах оркестр грає годинами. На підготовчому етапі Оксану Линів заміняє диригент-помічник Ярослав. Він немовби відчуває музику на дотик: хапає матерію музики руками і то підносить її вгору, то пускає хвилями через весь зал, від скрипалів і скрипальок до барабанщиків. А коли хтось в оркестрі раптом сфальшивить, Ярослав ніби згортає мелодію в сувій і, давши правильне звучання нот, розгортає її заново. Звук заповнює усі ніші, закутки, просочується крізь відчинені вікна і врешті виривається надвір потужною хвилею. 

    Коли настає перерва, злагоджене звучання перетворюється на окремі потоки інструментів. У залитій світлом залі стає незвично тихо, натомість із різних поверхів і коридорів чутно гобої, труби, скрипки. Підлітки сидять просто на підлозі, виправляють помилки, обговорюють гру, дивляться відео з різних виступів, фотографуються або ж дрімають після пізніх репетицій просто на столах. 

    Інструменти постійно з ними. Гра, кажуть юні музиканти, — це для них спосіб спілкування. 

    Оля і скрипка

    Оля з Донецька, їй 14. Коли почалася війна, її сім’я переїхала до Києва, адже за кілька тижнів до перших вибухів Оля вступила до спеціалізованої школи-інтернату імені Миколи Лисенка. На скрипці вона грає вже 10 років. 

    Коли Олі було три, бабуся, яка сама завжди мріяла про музичну кар’єру, вирішила: пора онуку чимось зайняти. Через вік її не приймали на шахи, танці чи спорт. А от на скрипку взяли. Олі видали невеличку фабричну скрипку, що страшенно скрипіла, і звідтоді без інструменту вона себе майже не пам’ятає. 

    ― Було слово «треба» і я вчилася, бо була слухняною дитиною. Але полюбила скрипку тільки після переїзду до Києва та зміни викладача. 

    Грати нелегко, треба підтримувати постійну концентрацію. Але я віддаю всю себе, щоб насолоджуватися тим, що дає YsOU. Подруга каже, що в нашого оркестру є душа, ― можливо, у цьому і є його сутність

    Оля малює, слухає сучасну музику, але найбільше захоплюється Бахом і бароко. Вільний час для неї настає тоді, коли вона їсть або спить. Щодня Оля грає мінімум три години, на вихідних ― п’ять. 

    ― Я граю на сучасній скрипці сучасним смичком, але тільки класику, тому враховую, що музику писали для гри в костелі. Але в той же час уявляю, ніби до мене цей твір ніхто не виконував. Це банально, але музика для мене як повітря, гра ― це потреба почуватися собою. 

    До YsOU Оля потрапила в 11 років і виявилась наймолодшою. Зазвичай у музичних школах в оркестр приймають із 8-го класу, а Оля тоді закінчувала тільки 6-й, тож на перших репетиціях із німецьким оркестром була розгублена. Та все ж найкращий момент трапився саме тоді. Близько півночі Оля з подругою ще були в опері ― переписували правки до нот із концерту Бетховена. Вони сиділи самі на сцені з ледь тьмяним освітленням, у залі було порожньо, а за дверима хтось грав на арфі ― Оля досі пригадує це із замилуванням і не приховує ще такого дитячого зворушення: 

    ― Напевно, цей оркестр ― уже на все життя. Грати нелегко, треба підтримувати постійну концентрацію. Але я віддаю всю себе, щоб насолоджуватися тим, що дає YsOU. Подруга каже, що в нашого оркестру є душа, ― можливо, у цьому і є його сутність.

    [Репортаж створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00