Повз п’яти повсякденності

    Повз п’яти повсякденності

    Фейсбук-спільнота «Українська вулична фотографія» взялася об’єднати фотографів зі спільною пристрастю до вуличної фотографії. Разом вони творять візуальний архів життя сучасної України та українців.

    Щомісяця учасники спільноти спільно з редакцією Reporters обирають найкращу світлину. У грудні найкращим став знімок фотографа-документаліста Володимира Петрова.

    «За завданням Kyiv Post разом із напарником Іллею Пономаренко, ми поїхали до Конго висвітлювати роботу української військової миротворчої місії ООН.

    Цей знімок я зробив через відчинене вікно автівки, коли ми їхали з військової бази до аеродрому в місті Гома. Там не надто люблять іноземців, тим паче білих людей, які фотографують місцевих. Регіон доволі гарячий, а незадоволені життям люди легко розпалюються. За місяць до нашого прибуття в сусідньому місті спалили будівлі ООН, а також відбувались напади на військових і цивільних працівників місії. Це показує рівень напруги в регіоні.

    Якщо українцям треба десять років від майдану до майдану, то африканцям — менше. Агресивні протести тут — чи не єдина можливість висловити незадоволення. Наша поїздка тривала одинадцять днів і пересувалися ми винятково з військовими, відповідно до настанов ООН. У місті саме тривали заворушення: за чутками, охоронець тамтешнього можновладця застрелив дитину, що спровокувало стихійні протести проти місцевої влади, під час яких нібито було вбито четверо поліцейських.

    На цьому ж знімку видно повсякдення місцевих жителів. Чоловік сидить біля дороги із пляшками з бензином. Це найбільш розповсюджений спосіб продажу бензину в Гомі. Там є кілька бензоколонок, та більшість місцевого транспорту це поодинокі автівки ООН, а здебільшого — моторолери-таксі, водії яких охочіше купують паливо в пляшках. Вулкан позаду не менш важливий, адже через сезон дощів та високу хмарність його видно лише дві години зранку та годину ввечері. Завершив цей кадр хлопець, який озирнувся на машину, що проїжджала ледь не повз його п’яти.

    Зараз вуличну фотографію сприймають, як щось візуально гарне, але я найбільше ціную її історичний складник. Фото, де видно життя людей на вулиці у їхніх щоденних, рутинних справах, які ми можемо не бачити, але які помітить і зафіксує для історії фотограф».

    Вулична фотографія — особливий жанр. Фотографи, які працюють у ньому, використовують техніку «чесної фотографії»: фіксують події та емоції такими, якими вони є, без спотворень. Зображують людей у громадських місцях і звичних ситуаціях, але водночас шукають у кожному кадрі особливу атмосферу та естетику.

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00