Вперше
    Ліза Сівєц 16 Травня 2019

    Вперше

    Як вірус папіломи людини змусив трьох дівчат створити проект із сексуальної освіти

    За даними фонду UNICEF, в Україні один із найвищих показників захворювання на ВІЛ/СНІД серед молоді, а про шляхи передачі цього вірусу знають лише 28% молодих українців. Рівень підліткової вагітності в Україні також один із найвищих в регіоні: 44 випадки на 1000 жінок віком від 15 до 19 років. В опитуванні U-report 42% респондентів в Україні відповіли, що у їхній школі порушували тему статевого виховання. Але більшість із них (37%) вважає, що висвітлена вона була не дуже добре — на три бали з п’яти. Кілька дівчат із провінційних українських містечок вирішили боротися з цим та заснували проект сексуальної освіти для молоді — Вперше.

    На логотипі проекту — місяць, що зростає, на мерчевих футболках — планети та блискавки. Від самого початку одна із засновниць, Катя Мячіна, вирішила, що дизайн Вперше має бути гендерно нейтральним — без зайченят, автомобілів, рожевого та блакитного. «Я подумала про жовтий — яскравий колір. Подумала про космос — місце досліджень, нових відкриттів. Людське тіло й голова — це теж космос, який починають досліджувати підлітки», — пояснює Катя.

    Великий вибух

    «Усім доброго ранку! Я ще не встигла допити свою каву, але вже готова поговорити про секс! Сьогодні питання таке: як ви вважаєте, чи є несвідомі виділення сперми вночі ознакою того, що з тілом відбувається щось ненормальне?» — білява дівчина, яка записує це вертикальне відео, сонна, але усміхнена. Услід за цією розповіддю в інстаграм-стрічці з’являється пост, який пояснює, що нічні полюції не мають нічого спільного з хворобами, стаються з більшістю чоловіків і є нормою.

    Саме так — із розвінчання поширених міфів про секс, тіло та стосунки — наприкінці літа 2018 року почалась онлайн-історія Вперше. Але його загальна історія стартувала на кілька років раніше.

    Навесні 2015-го білява дівчина Катя Мячіна вирішила обстежитися в гінеколога. Вона саме приїхала на вихідні до рідного містечка, тому можна було сходити до перевіреної мамою лікарки. А потім почути результати аналізів телефоном. Слухавку взяла мама. «В тебе якась папілома», — сказала вона.

    «Тоді я знала, що існує сифіліс, гонорея… Певно, з якихось бальзаківських романів. Я вже деякий час жила статевим життям, але ще ніколи ні на що не перевірялась і про вірус папіломи людини почула вперше. І моя мама теж», — згадує Катя.

    Усебічної сексуальної освіти для підлітків в Україні не існує, а ця тема — жорстке табу. Будь-яка спроба знайти актуальну, толерантну до молоді, адекватно викладену і справді корисну інформацію в інтернеті на тему сексу українською закінчується нічим

    Гугл зрадницьки повідомив: ВПЛ передається партнерам та викликає рак. «Це кінець. Я помру самотньою, страшною і молодою», — образи найближчого майбутнього почали спливати в Катиній голові. Довелось таки йти до гінеколога вдруге — по заспокоєння. «Це минає», — відчужено вичавила з себе лікарка. Та прописала курс дорогих уколів, покликаних стимулювати імунітет.

    Після цього Катя перевірилася вдруге. Тоді в неї знайшли ще кілька видів ВПЛ. Лише закордонні сайти з сексуальної освіти допомогли зрозуміти, що ті види ВПЛ, які знайшли в Каті, — не найбільш онкогенні. І що ВПЛ не лікується — сильний імунітет просто заважає йому розмножуватись. Гроші на уколи були витрачені марно. Страх і паніку різко витіснило відчуття несправедливості. Через те, що ніхто ніколи не розповідав дівчині про таке — ні у школі, ні вдома, ні у фільмі «Шоуґьолз».

    «Загалом, усебічної сексуальної освіти для підлітків в Україні не існує, а ця тема — жорстке табу. Будь-яка спроба знайти актуальну, толерантну до молоді, адекватно викладену і справді корисну інформацію в інтернеті на тему сексу українською закінчується нічим», — писала вона пізніше.

    Катя вирішила: якщо в Україні немає схожого сайту з сексуальної освіти, його треба створити. Але як? «Тоді я ще не була сміливою, не відчувала в собі сил та ресурсів, щоб зробити щось таке. Просто постійно казала знайомим, що треба користуватись презервативами», — згадує Катя. Тоді вона вивчала правознавство — і була ще досить далекою від сексуальної освіти.

    За два з половиною роки Катя, тоді вже студентка магістратури з журналістики, за програмою обмінів на три місяці опинилась у Словаччині. Місто Ружомберок на півночі країни, попри гори та кілька великих супермаркетів, нагадувало їй рідний провінційний Зеленодольськ посеред українського степу — там нічого не відбувалось. Ні навчання — всього три-чотири пари на тиждень, ні тусівок — після десятої вечора місто порожніло й затихало.

    За першої нагоди молодь їхала з Ружомберока залізницею — додому або в мандри, адже квитки на потяги для студентів у Словаччині безкоштовні. Катя дивилась на ті потяги з вікна свого гуртожитку. Вагони розрізали зелень хвойних лісів, місцеві собаки проводжали їх гавкотом. Катя пройнялася сповільненим ритмом цього місця — ідеального для роздумів та планування.

    В Україну вона повернулася вже зі сформованою концепцією майбутнього проекту. Не вистачало лише кількох деталей. Та підтримки. Знайомі схвалювали проект, але допомагати не поспішали.

    Розширення Всесвіту

    «Добрий вечір! Із вами Міфічний четвер. І наше питання на сьогодні — чи є вірус папіломи людини смертельно небезпечним для здоров’я? Чекаємо на ваші відповіді!» — Юля Ковальчук із Луцька з волоссям кольору морської хвилі усміхається, ставлячи це питання. Але, вперше почувши про ВПЛ, вона мало не знепритомніла.

    Тоді вона уже жила в Німеччині — вивчала психологію в одному з університетів Берліна. Невдовзі після першого сексуального контакту прийшла до гінеколога. Була впевнена, що в неї нічого загрозливого немає — бо ж користувалася презервативами, але вирішила здати аналізи. Лікар діагностував ВПЛ. «Я злякалася, ще й ВПЛ звучить схоже на ВІЛ», — згадує дівчина. Її гінеколог виявив більше емпатії — запевнив, що цей вірус є у 80% сексуально активних людей. Юля здивувалась. Такий поширений, а вона ніколи раніше про нього не чула — ні від своїх прогресивних батьків, які доволі відверто говорили з дочкою про секс, ні з відповідних книжок, ні у школі чи від друзів.

    «Після шкільної сексуальної освіти — уроків біології і напуття користуватися презервативами — здається, що венеричні захворювання бувають тільки у зовсім легковажних людей. А виявляється, що вони трапляються доволі часто, що у багатьох із них, як-от у хламідіозу, немає симптомів, що презервативи захищають не від усього», — розповідає Юля.

    Після цього вона прогуглила буквально всі венеричні захворювання — у скількох відсотків людей вони є, як передаються, під час якого сексу підвищений ризик. Розпитувала подруг з України — ті розповідали, наприклад, що нічого не знали про місячні, аж поки вони не почались, чи про те, як їх лякали телегонією — псевдонауковим уявленням, що спадкові ознаки попередніх статевих партнерів жінки можуть передаватися її нащадкам. Одне слово, Юля й далі дивувалась.

    Закінчивши бакалаврат, почала вивчати нейронауку, зокрема досліджувала мозок педофілів та ґвалтівників в Інституті сексуальної медицини берлінського шпиталю Шаріте. А одного січневого дня на початку 2018 року натрапила на Facebook-пост своєї знайомої — Каті. Та згадувала єдине у її житті дотичне до сексуальної освіти офіційне заняття, коли в її школі якийсь «дідуган» страшив десятикласників відеороликами про аборти й запевняв, що секс — то для тварин, а порядні люди займаються коханням тільки для продовження роду.

    «Впевнена, що майже в кожного знайдеться спогад про незручний для всіх урок з біології, де вчитель/ка, червоніючи, намагався/лася розказати вам про маточку й тичинки. І впевнена, що ця інформація навряд чи була корисною», — цим постом Катя анонсувала створення свого проекту. Юлі зрезонувало, і вона вирішила долучитись.

    Народження зірки

    «Чи згодні ви з твердженням, що гомосексуальні люди не мають виявляти свої почуття на вулиці, де їх можуть побачити діти, бо це може вплинути в майбутньому на сексуальну орієнтацію дітей? Відповідайте тут, а завтра у сторіз буде відповідь експерта», — русява Ліза Панченко зі Світловодська долучилась до дівчат у березні. Навчалася в тому ж університеті, що й Катя, тільки на медіа-комунікаціях. І якось разом із Катею пішла на благодійний хакатон IT-компанії Symphony Solutions, де львівські програмісти обирали соціальні проекти та розробляли для них сайти чи додатки.

    Зворотний бік успішного життя програмістів, які працюють на багатолюдні компанії, — відчуття себе маленьким коліщам у великому механізмі. Саме так почувався веб-розробник Віталій Станішевський. Він створював продукти для американської мережі брендів, що реалізує аксесуари та б’юті-продукти онлайн, але світ не ставав від того кращим. Тому на початку минулої весни Віталій прийшов на той самий хакатон, що й дівчата. «Колись я робив сайт для ужгородського притулку тварин, мені сподобалося, що я можу застосувати свої знання у корисних цілях, тому мені були цікаві такі благодійні проекти», — розповідає він. Катя виступала першою.

    «Вона зачепила мене цілісним баченням, енергією, вона була захоплена своєю ідеєю і знала, чого хоче», — згадує Віталій. Особливо йому сподобалась ідея анонімного сервісу, де можна поставити питання, адже в інтернеті, а особливо в рунеті і уанеті, каже хлопець, запитати про щось інтимне — це наразитися на бруд, із тебе посміються, і врешті ти просто отримаєш негативні емоції, а не відповідь. Ідея Вперше була в тому, щоб це змінити. Віталій долучився до роботи дівчат і вже не зміг їх покинути: «Вони самі недавно були підлітками і знають, які проблеми в їхньої аудиторії. Це не 50-літні професори, які впарюють якусь дикість молодим людям. Вони вміють подати це цікаво, за переглядами я бачу, що людям це подобається».

    Дизайнерка Юлія Бенюх до Вперше теж не працювала із сексуальною або освітньою тематикою, але працювала, наприклад, зі швейцарським проектом, який впроваджував систему електронного голосування, де не можна було щось сфальсифікувати або проголосувати замість когось. Тож бажання покращувати світ було їй близьким, і дівчина долучилась до проекту pro bono. «Я одразу загорілась, — каже Юля. — У 2014 році почалась хвиля, коли молодь не просто генерує ідеї, а без страху пробує їх втілювати. Ми просто робимо те, у що віримо».

    Персональний підхід допомагає збудувати довіру, тому ми від самого початку показували в інстаграмі не тільки картиночки, а й наші обличчя

    Активна участь Лізи у проекті почалася в серпні — із запуском інстаграм-сторінки. Вона найрідше з’являється в розповідях Вперше, але стоїть за кожною з них — бо відповідає за соцмережі. Першого вересня сайт запустився. Дівчата почали говорити з підлітками про секс, тіло, сприйняття себе та стосунки за допомогою авторів та експертів — гінекологів, сексологів, психологів.

    «Ми не дозволяємо одна одній щось публікувати, поки не знайдемо підтвердження у надійних джерелах», — каже Юля. «Іноді дівчата пропонують пояснити на сайті певний стереотип, а я кажу, що він надто складний, — розповідає Ліза. — Їм же здається, що він примітивний. В нас усіх різні досвіди, і це прикольно. Після запуску Вперше ми самі дізналися багато нового зі сфери сексуальної освіти». Наприклад, розробник Віталій довідався, що презервативів не можна носити в гаманці. «Тепер це для мене дилема, як їх правильно перевозити, переносити, щоб не було перепаду температур і так далі», — каже хлопець.

    Є на Вперше і розділ з особистими історіями. «Так інформація засвоюється краще, та й підліток може відчути, що він не сам такий, — пояснює Катя. — Персональний підхід допомагає збудувати довіру, тому ми від самого початку показували в інстаграмі не тільки картиночки, а й наші обличчя». Але в цієї відкритості є й зворотний бік — дівчата, яким іще немає й 25, почали більше думати про свою онлайн-поведінку. «Тепер я не публікую у Facebook галімих жартів та відкриваю сторіз із барів тільки для близьких друзів — просто не хочу стати для когось поганим прикладом», — пояснює Юля.

    Також на сайті є можливість поставити питання чи попросити поради — звичайно ж, анонімно. Найчастіше питання — як правильно займатися сексом уперше. «Мій вітчим питає: “Як це, ви розповідаєте дітям, як займатися сексом?” — каже Ліза. — Деякі люди вважають, мовляв, що більше розкажеш підліткам про секс, то більше вони будуть ним займатися, хоча статистика говорить, що, навпаки, завдяки секс-освіті підлітки свідоміше ставляться до цього і навіть відкладають перший секс на кілька років».

    «Я хотіла б, щоб щось таке, як ми робимо зараз, існувало, коли я була підлітком», — каже Юля. Десять років тому вона страждала від анорексії та булімії, комплексувала через маленькі груди, а всі компліменти вважала брехнею. На її думку, в Україні підліткам надто нав’язують традиційні гендерні ролі: дівчата мусять бути гарними і обов’язково голитись, а хлопці мусять бути успішними та не виявляти емоцій. «Усе це впливає на самооцінку, не дає відкрити аспекти себе, які суспільство може сприйняти як нежіночі або нечоловічі, — пояснює Юля. — Я б хотіла це змінити».

    Горизонт подій

    До класу львівської школи-інтернату для дітей із вадами зору запливає величезний різнокольоровий дещо інопланетний змій. За ним — Катя. «Це — прибулець Алекс, він уперше на нашій планеті, тому має кілька питань», — представила Катя змія присутнім 7-8-9-класникам. Змій підплив до одного з хлопців:

    — Слухай, у мене на планеті у всіх одна стать, а у вас є дівчата і хлопчики. Що їх відрізняє одне від одного? Ось ти — хлопчик чи дівчинка?

    — Хлопчик.

    — А чому ти хлопчик?

    — Ну, в мене коротке волосся.

    — А я сьогодні бачив жінку з коротким волоссям. Принаймні, вона сказала, що вона жінка. То що, не буває жінок з коротким волоссям?

    — Бувають… Ну, я ношу штани.

    — Катя ось теж у штанах. Вона теж хлопчик?

    — Ні…

    «Я знаю, в чому різниця! — раптом вигукує наймолодша з присутніх, п’ятикласниця, яка сама попросилась на подію і виявилась найактивнішою. — У дівчинки є груди!» Так у межах Великого свята інклюзії Катя почала говорити зі школярами про інтимні зони тіла, яких ніхто сторонній не може торкатися без дозволу дитини, про правильні назви статевих органів та про активну згоду.

    «Треба використовувати не схожу на людину іграшку, щоб через сміх та гру дитина почала обговорювати табуйовані теми, які вона соромиться обговорювати з незнайомою людиною, тобою», — пояснює Катя. Це була перша офлайн-подія від Вперше.

    Займатися секс-просвітою офлайн трохи складніше, ніж онлайн. Наприклад, на Гоголь-фесті одночасно з лекцією Юлі починалась лекція засновника фестивалю, і спочатку прийшли 2-3 людини. Як проводити лекцію для кількох людей? Потім прийшли ще, але вимкнулося світло. Як проводити лекцію без презентації? «Кураторка прийшла з ліхтариком і сказала, що це спеціально — для атмосфери інтимності. І тоді посипались питання. Лекція мала тривати годину, але тривала дві, а потім тінейджери ходили за мною з питаннями», — згадує Юля.

    Викликом для дівчат стала лекція у львівській бібліотеці — вони побоювалися, що на неї можуть прийти праві активісти. Катя навіть попросила свого знайомого почергувати на вході. Але обійшлось. «Думаю, нас рятує камерність, — каже Катя. — У нас мало користувачів, тому ми ще не увійшли в інформаційний простір правих. Крім того, ми українськомовний проект. Якби ми говорили на контроверсійні теми російською, було б більше простору для критики».

    «Офлайн-спілкування класне тим, що ти відразу бачиш вплив цієї інформації на інших людей. Дехто питав у нас, як сказати ні, а потім дякував: “Ви додали мені впевненості”, — розповідає Юля. — Ось чому важливо мати сексосвіту». «Перші десять разів, коли ти говориш слово “секс” перед школярами, вони будуть сміятися, але потім звикнуть і перестануть. У них багато питань, і презервативи вони розбирають без сорому», — згадує Катя.

    Серед старших людей, з’ясували дівчата, багато хто не знає, що таке лубрикант. 25-річних найбільше цікавить тема безпеки — контрацепція та хвороби, що передаються статевим шляхом. У тінейджерів купа запитань про перший секс — коли час починати, що робити, якщо ти ще не готовий, а партнер тебе до цього заохочує.

    Восени дівчата долучилися до ініціативи Національної молодіжної ради України та проекту Тінерджайзер — розробляли рекомендації для парламенту щодо того, як почати в Україні формальну та неформальну сексуальну освіту

    Восени дівчата долучилися до ініціативи Національної молодіжної ради України та проекту Тінерджайзер — розробляли рекомендації для парламенту щодо того, як почати в Україні формальну та неформальну сексуальну освіту. Більшість нарад Вперше проходить онлайн — у скайпі та месенджерах. Адже зібрати дівчат в одному місці складно.

    Юля нещодавно закінчила магістратуру в Берліні, Катю занесло в Киргизстан, у місцеве видання Kloop. Ліза єдина постійно проживає в Україні. Одночасно із запуском Вперше, наприкінці літа, команда одного з теперішніх кандидатів у Президенти запропонувала Лізі роботу. «Але ми швидко набридли одне одному», — згадує вона. Наразі Ліза працює на фрілансі в інших проектах, бо всі, хто працює над Вперше, роблять це на волонтерських засадах.

    За кілька місяців після запуску сайту дівчата зареєстрували ГО. «Ми хочемо, щоб Вперше завжди був безкоштовним для підлітків, нашої цільової аудиторії. Для того, щоб ми могли це робити й мали гроші на хліб, нам потрібне фінансування, а зареєстрованій ГО значно легше його отримати», — пояснює Катя, яка півроку перед цим була піар-менеджеркою ГО «Будуймо Україну разом», щоб зрозуміти, як взагалі працює громадський сектор.

    Дівчата вже подавали заявки на гранти та звертались по допомогу до міжнародних організацій, але поки що єдині реальні гроші з’явились у грудні, коли Катя на свій день народження оголосила про краудфандинг на своїй сторінці у Facebook, та від небайдужого соціального інвестора. «На жаль, усі навколо, зокрема потенційні донори, думають, що якщо ми робимо такий класний проект, у нас уже є гроші, — розповідає Катя. — Але ми розуміємо, що це суперважливо. Іноді виникає відчуття, що на справи, які приносять мені гроші, я марную час, але на Вперше — ні».

    Наразі проект у бета-версії. Він сформований переважно з текстів, які підлітки мало читають. Тому дівчата планують «омолоджувати» Вперше — додавати ігри, тести й інші інтерактивні формати.

    Розширювати галактику.

    [Репортаж створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00