Вцілілий знімок
    Віталій Лазебник 18 Лютого 2020

    Вцілілий знімок

    Віталій Лазебник — український фоторепортер, ветеран російсько-української війни, працював фотокореспондентом у редакції «Сьогодні». Учасник міжнародної фотовиставки «Kyiv Photo Week». Його роботи опубліковані в книзі «RAW Історія змін українців та армії» — збірці документальних світлин, що ілюструють трансформації, які відбулись в українському суспільстві та армії протягом 2014-2016 років.

    Фотограф пішов на фронт добровольцем та потрапив у третю хвилю мобілізації в серпні 2014 року. Служив снайпером, повернувся з дебальцевського оточення. П’ять років тому — 18 лютого 2015-го — після тривалої оборони Дебальцевого українські військові залишили місто. Публікуємо знімок, який Віталій Лазебник зробив у ті драматичні для України дні.

    «Частина нашої групи їхала в неброньованому КрАЗі. За 3-4 км до передових позицій в селищі Миронівське перед авто розірвалася міна або танковий снаряд — уламком пошкодило двигун. Бійцю, який першим відкрив двері, куля потрапила в автомат. 

    Я згадав, що залишив в машині рюкзак з документами та фотоапаратом. Заскочив всередину і встиг знайти два тепловізори і рюкзак Аліка Сардаряна з медичної роти з його фотокамерою, але тоді ж почув удари по металу і побачив нові отвори в кузові. Зрозумів, що пора йти. Разом з КрАЗом підбили і вантажівку з боєкомплектом. На жаль, свою фотокамеру витягти не встиг. Шкода, що вона згоріла. На ній були світлини, зняті між обстрілами в Дебальцевому. Був період у лютому 2015-го, коли на блокпосту «Хрест» ми працювали в основному вночі. Вдень я брав камеру і знімав для історії. Прикро, що ці знімки не збереглися».

    Офіційно було повідомлено, що під час боїв на Дебальцевському плацдармі з 18 січня по 18 лютого загинули 179 українських військових, 110 військових потрапили в полон, а 81 — зник безвісти.

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00