Я пожартувала
    Ярослава Тимощук 21 Жовтня 2019

    Я пожартувала

    Сміх і сум жінок в українському стендапі

    Вони сміються в обличчя тим, хто досі вважає, що жіночий гумор не дотепний. Вони завжди говорять про серйозне, та ніколи серйозно. Київські стендаперки Настя Дерская, Наталя Гаріпова, Анна Кочегура прийшли у стендап по-різному і жартують кожна про своє, але у всіх свого часу сумнівалися колеги-чоловіки: «Непогано жартуєш, як для дівчини». Їх представляли перед виступами: «Підтримайте, на сцені дівчина». Їхні історії про те, чому бути жінкою у стендапі означає долати вдвічі більше упереджень щодо себе, та як це змінити. 

    Банки сміху

    Настя досі зберігає ці трилітрові банки. Звичайні собі банки, які годяться, скажімо, для консервування огірків, для Насті мов Святий Ґрааль. Вона нажартувала їх у чесній боротьбі з іншими коміками і зберігає як трофеї. 

    У 2015 році Настя Бабій, маючи за плечима диплом фахівця з видавничої справи та курси графічного дизайну, шукає, де б застосувати свої таланти. Потрапляє на поетичний вечір у київському пабі. Зі сцени звучать вірші з нехитрими римами «любов-кров», пронизані спільним ліричним настроєм «серце крається». Настя теж виступає (завбачливо не під своїм іменем, тепер сподівається, що ніхто не записував її виступу). Серед учасниць є дівчина, чиї творіння вирізняються із загальної сентиментальної тональності. На вулиці Настя просить у неї запальничку, слово за словом і Настя дізнається, що біля метро «Політехнічний інститут» є бар «Банка», де щотижня коміки зі спільноти Stand up Ukraine  влаштовують відкриті мікрофони — заходи, куди кожен охочий може зареєструватися зі своїм гумористичним монологом.

    Із доречного досвіду в Насті хіба кілька шкільних виступів у КВК. Але все свідоме життя вона чує: «Ти така смішна, тобі треба в “Камеді клаб”» і згодом це стане приводом задуматись. Тему для стендапу їй підказує життя. За три дні вона пише монолог «Твою мать, Лєна» про те, що означає ділити спільний квартирний простір із подругою. («Я бачила, як засохлий рис перетворюється на граніт, як у нержавній каструлі починається нове життя, як тарілки набувають такого вигляду, ніби вони частина скіфської культури»). 

    Кожен комік має п’ять хвилин на сцені, які можуть стати його п’ятьма хвилинами слави чи ганьби, глядачі оплесками визначають переможців вечора. Так Настя й дістає свої банки, тричі вона отримує найгучніші овації залу. Із пів року виступає з цим монологом. Але, зрештою, тема себе вичерпує. 

    На очі Насті потрапляє стаття, в якій сімома пунктами перелічено користь для жінки від того, коли вона робить мінет (написав її чоловік). Френди Насті її поширюють, сама ж дівчина розглядає в ній спробу переконати жінок у тому, що насправді потрібно чоловікам. 

    Тоді я не планувала привертати увагу до проблеми гумором. Думала просто: о, тупа стаття в інтернеті, дякую, Боже, тому придуркові, який її написав, це стане моїм клондайком,  каже Настя. 

    Глядачі аплодують найгучніше, коли Настя розповідає зі сцени про суперечності у стосунках чоловіків та жінок. Вони стають головною темою її стендапів.

    Школа відкритих мікрофонів для стендапера-початківця — як полігон для бійця. Пройшовши її, Настя починає виступати на платних вечірках стендап-клубів, яких з’являється дедалі більше. 

    У 2016 році приходить на шоу «Розсміши коміка». Розповідає про чоловіків, які своїм виглядом та поведінкою демонструють, як не хочуть сексу. Наприклад: «Чоловіки настільки не хочуть сексу в машині, що придумали “Жигулі”». Виходить на сцену в босоніжках на масивній платформі і підборах. На сцені вона Настя Дерская, в житті  Настя Бабій. 

    Після виграних у шоу 50 тисяч гривень її часом починають упізнавати на вулицях, але  одним ефіром кар’єри не зробиш. Далі ходить на відкриті й закриті мікрофони (в останніх вищий поріг до відбору коміків), на технічки такі собі репетиції стендапів, тестування жартів на глядачах. Виступає на вечірках, іноді на корпоративах. Її запрошують виступати в Одесу, Львів, Дніпро. Бере участь у телепроєктах: Good Night Club Show, «Жіночий квартал». 

    Змінюються теми, які цікавлять стендаперку. 

    Після Лєни я багато жартувала про секс і чоловічі косяки. Довго, грубо, але вже смішно. За останні два роки знову змінився вектор: багато говорю про несправедливість, про ставлення до жінок, каже Настя.

    Останні пів року вона не бере фрілансу у графічному дизайні і жодних додаткових робіт. Стендап в Україні не та сфера, де можна спрогнозувати собі зарплату і майбутнє на кілька найближчих років. Але Настя обирає ризикувати. 

    Виступ 

    Приходить якось Настя у кафе і замовляє лимонад, а бариста їй: 

    Дивна жіноча логіка: прийти в кафе, щоб замовити лимонад. 

    Дивна баристська логіка: продавати у своєму кафе лимонад, щоб ображати людей, які його купують, подумки відповідає йому Настя. 

    Випадок, що якось трапився з нею, слугує приводом відкрити стендап та поговорити про те, чому жіноча й чоловіча логіка   це штучні конструкти. 

    Метрдотель прочиняє двері у підвальний бар, ніби в паралельну реальність. Приміщення із зеленими оксамитовими диванами та атмосферною напівтемрявою дозволяє абстрагуватися від того, що на календарі осінній понеділок, на годиннику 21.00, а за вікном дощ і мряка. Сьогодні тут можна посміятися з того, що зачіпає за живе. Технічка. 

    За кілька хвилин до початку коміки (шестеро хлопців і Настя, єдина дівчина) розбігаються по закутках. Бубонять, дивлячись хто у блокнот, хто в екран телефону,  повторюють монолог. 

    Метрдотель Олег, 60 років, посріблене сивиною волосся, біла сорочка, чорний метелик і такого ж кольору жилетка до їхніх виступів налаштований скептично. Мовляв, багато говорять про секс, ще й матюкаються: таке він і на вулиці чує задарма. 

    Матюк це сильний прийом, але працює він лише тоді, коли по-іншому емоцій не передати. Коли по-іншому не скажеш отже, доречно,  відповідає на це Настя. 

    Олег, щоправда, трохи непослідовний. Його галантне вбрання такий же спосіб сподобатись аудиторії, як для Насті матюк. Він одягає краватку із розрахунком отримати більші чайові. 

    Настя виходить на сцену, прожектор вихоплює з темряви зграбну постать дівчини. Коротка стрижка, вишневий брючний костюм, легкий макіяж, зручні кросівки. Без каблуків: стендап  це означає максимально бути собою. 

    І Настя є такою. Коли аудиторія сміється з її жартів і коли пропускає повз вуха. Описати свою рутину стендаперка може трьома словами: писати, виступати, а між тим ганьбитися. Немає іншого шляху. 

    Дівчина розказує, ніби це щойно спало їй на думку, як колись студенткою її покинув хлопець, пояснюючи, ніби через три роки він помре. Брехня: досі живий. Але Настя тоді два тижні день у день ридала напевно, вона б менше переживала, якби той справді помер. Згодом минулося, почала про це жартувати:

    Я би зрозуміла, якби це відбулося у Середньовіччі: «Через три роки мені 25, а там невідомо що: чума чи хрестовий похід. Отож, тримайся, на все добре». Але надворі третє тисячоліття.

    Після технічки люди віддають номерки метрдотелю Олегу. Який із монологів, що він почув із-за стіни, запам’ятався йому найбільше? Про хлопця, який кинув Настю.

     Шкода її,  каже. 

    Потрібні дівчата

    Настя воліла б, щоб жінок у стендапі було більше. Не тому, що в неї серце, мов у матері Терези, вміщує всі жалі світу, жартує вона. Що більше затребуваності, то більше роботи буде для дівчат у стендапі, а відтак звичнішою видаватиметься присутність жінки в комедії. 

    Не буде так, що одна дівчина на концерті і то не на кожному. Замовники корпоративів не писатимуть: «Нам потрібні коміки», якщо йдеться про хлопців, і «Нам потрібна дівчинка», якщо йдеться про жінок.  

    Усі ці історії Настя відчула на собі.

    Жартує: якось уявляли з дівчатами, як створять свій жіночий стендап, куди запрошуватимуть виступати єдиного хлопця й оголошуватимуть його: «Зараз виступить хлопчик, а як ми зустрічаємо хлопців? Підтримайте його, він дуже хвилюється».

    Так, як оголошували її на світанку діяльності. Акцентувати у цьому контексті на статі мовби заганяти жінок в окремі гетто успіху, з яких складно вирватись у повноцінний стендап. 

    Ще тоді ж, у «Банці», вона наштовхується на скептичні погляди чоловіків, які промовляють: «Не чекаємо від тебе перлин». Вона нова у професії і, до того ж, вона нова дівчина перепадає двічі. 

    Нині Настя помічає, що ставлення до неї змінилось, але загалом погоджується: бути дівчиною у стендапі означає долати більше упереджень і ламати більше очікувань щодо себе. Украй рідко на афіші стендапу побачиш дві жіночі фотографії. 

    В організаторів є негласне правило не ставити двох дівчат на один вечір. Мовляв, вийде перша, почне розказувати про місячні і що її хлопець козел, інша слідом за нею те саме, а кому потрібні два однакові виступи? По-перше, не вірю, що це так, по-друге, а навіть якщо розказуватиму про місячні? Це частина реальності, до якої всі так чи інакше дотичні. За замовчуванням вважають, що чоловічі жарти універсальні і зрозумілі для будь-якої аудиторії, а жіночий гумор нішевий, хтозна, чого від нього чекати,  міркує Настя. 

    Вона не знає кращого для себе способу позбуватися цих упереджень, як робити те, що їй вдається найкраще,  жартувати. 

    Соціальна несправедливість, одна з моїх улюблених тем, плідна для стендапу. Гумор будується на парадоксах, а в суспільних уявленнях щодо гендерних ролей нескладно знайти нелогічні твердження. Можемо разом посміятись — і відтак, можливо, вдома якийсь глядач замислиться: «Справді, моя дружина не повинна вдома робити все сама», говорить Настя. 

    Але це важче, ніж писати жарти на ґрунті стереотипів. Приколи на теми «моя колишня», «дівчата тупі» не потребують особливого напруження звивин, бо вони знайомі глядачеві. Освоювати нову територію важче, маєш думати, як перехитрити очікування залу й бути готовою долати його супротив. Не просто заявити: «Мужики охуїли» а аргументовано довести чому. 

    Від людей, які вчора сміялися з монологів про тещу і сварливу дружину, годі чекати, що завтра вони відкриються новому і всі як один вивчать значення слів «дискримінація» та «мізогінія», міркує Настя. Це довга поступальна робота, але дівчина бачить прогрес. Як стендаперка, ставить на Youtube із його молодіжною аудиторією як на платформу майбутнього для українського стендапу. 

    У пошуках образу 

    У 30 Наталя Гаріпова виходить на сцену: «Мене звати Наталя, мені 30 і в мене нікого нема». У 31: «Мені 31   і в мене досі нікого немає». У 34: «Мені 34 роки [пауза]. Сумні аплодисменти… Це той вік, коли знаєш, скільки варити яйце своєї улюбленої консистенції, коли знаєш, скільки часу тобі потрібно на ранкові збори. З урахуванням на поплакати». Сьогодні Наталі 35, у неї «хтось є», теми її жартів змінюються відповідно до того, як дорослішає вона сама. 

    Створити стендап, за визначенням Наталі, це дістати найболючіше із себе й перетворити на гумор. Наодинці із собою вона доволі меланхолійна людина. Удома любить вмикати медитативну музику, рефлексувати. Поки не закохалася, пригніченість була її звичним станом. Але глядачі стендапів знають зовсім іншу Наталю Гаріпову – дотепну, схильну до миттєвих імпровізацій, іноді різку й жорстку, але завжди правдиву. Нині 35-річна Наталя Гаріпова перша і єдина українська жінка, яка зі стендапом двічі об’їздила Україну із сольним туром та побувала з ним у Європі. 

    Наталя виросла на Одещині, куди в 1992 році її батьки-лікарі перебралися з міста Бендери у Молдові, коли там спалахнула війна. У школі міста Білгород-Дніпровський вона пробує себе в різних активностях: від театру до ліцейної газети, від художньої школи до співу в хорі. Зрештою вступає до Одеської академії холоду на інженера з нетрадиційних джерел енергії. Там розуміє, що сонячні батареї насправді не її майбутнє. Натомість грає у студентському КВК, поки не потрапляє у вищу українську лігу. Заодно виступає в підпільній версії Comedy Club одеського розливу. 

    Народжується її перший сценічний образ, виплеканий місцевим колоритом. Тьотя Наташа метка торговка з ринку «Привоз» із великими накладними грудьми. Кілька років Наталя Гаріпова заробляє цим на хліб: корпоративи, виступи. Аж дівчина втомлюється грати цю роль: «жарти, сценки і нічого за ними». Тоді ж вона пориває стосунки більше нічого не тримає в Одесі. Рушає до Києва: без грошей, із апатією та розмитим розумінням того, де шукати себе далі. Гуляючи столичними вулицями, помічає афішу з анонсом виступу сатирика Михайла Жванецького. Щось озивається в серці купує із заначки квиток. Він і стає відповіддю. «Я б теж хотіла озвучувати зі сцени думки, які б відгукувалися людям», — думає після концерту. 

    Спершу Наталя працює сценаристкою в комедійній програмі «Шоу братів Шумахерів» на одному з телеканалів, потім у продакшні для іншого каналу, де пише сценарій комедійного телесеріалу. Писанини стільки, що ніколи вгору глянути, але відчуває, що все не до душі. Стендап щойно починає зароджуватися в Україні. У 2013 році спільнота з тодішньою назвою StandUp Centre запрошує Наталю виступити разом із ними. Дівчина вагається: 

    Після тьоті Наташі глядач асоціювався у мене з липкістю й набридливістю. В образі торговки я виступала в ресторанах, барах, де просто заповнювала собою порожнечу. Людям було байдуже до того, що говорю, запросто могли проходити повз мене на сцені. Спершу думала, що не маю чого сказати у стендапі. Але разом знайшли тему, яка виявилася для мене близькою: «Жінка в чоловічому колективі». У монолозі я говорила про те, як ситуативно чоловіки сприймають рівність: добре, щоб у рутині я була «як мужик», але коли треба нарізати салат до корпоративного свята, то відразу до мене. Почала виступати, читати книжки на тему, дивитись інших коміків словом, відкривала для себе цей світ. 

    Що ближчим їй стає стендап, то чужішою робота. Нишком плаче в офісній вбиральні. З одного боку добра і вчасно оплачувана робота, яка, втім, не приносить радості, з іншого невідомість, але є енергія творити, не змушуючи себе до цього. Одного дня Наталя розуміє, що більше не може розриватися, й наважується піти. Принаймні цікаво спробувати, що вийде, якщо не слухати людей, які повсякчас питають: «А де твоя трудова книжка?». 

    Стендап як терапія 

    Наталя рік на вільних хлібах. Не розкошує, але й не помирає з голоду. Заробляє, щоб оплатити рахунки та прожити. У середньому їй платять по 50 доларів за виступ   і це тому, що сама наважилася поговорити про гроші, коли інші її колеги виступають по обласних центрах задарма. Гаріпова тріумфує на телебаченні: двічі виграє по 50 тисяч гривень у програмі «Розсміши коміка», виходить у фінал шоу «Comedy Battle». 

    У Наталі з’являється своя публіка і у 2016-му стендаперка наважується на перший сольний тур Україною. З організацією допомагають двоє колег, дизайнерка Леся Патока береться за сценічні костюми, фотограф знімає стендаперку для афіші є хороше передчуття щодо успіху справи. Об’їхавши найбільші українські міста, Наталя кілька років працює над новим матеріалом: проводить технічки й перевіряє їх на публіці. Зі 120 сторінок жартів вибирає найдотепніші 23, з розрахунку на годину виступу. Проводить великий концерт в Одеській філармонії, в театрі у Харкові, у будинках культури по менших містах. 

    Наталя жартує про секс («Недавно я почала спокійно ставитися до випадкового сексу: нема то й нема»), про періоди дорослішання жінки («Йдеш із хлопцем осіннім парком і розумієш, що хрускотить не листя, а твої коліна»), про народження дітей як обов’язкову програму («Мама мені каже: «Наташ, тобі 34, а з тебе досі нічого не вийшло»). 

    Дехто вважає, що я навмисно озвучую начебто вульгарні речі заради хайпу. Це не так: просто в нас у суспільстві замовчують незручні теми. Коли починаєш говорити, у людей шок.

    Сміх знімає напругу, відтак дозволяє бути вільнішими, каже Наталя. Це як із терапією: проговорюючи проблему, сприяєш її зникненню. А хороший комік завжди руйнує уявлення: як і про тему загалом, так і про себе зокрема. 

    Як і інші стендаперки, Наталя не уникнула представлення себе на сцені: «Підтримайте, зараз на сцену вийде жінка». Або: «Ви думаєте, що жінка не вміє жартувати, але ні». Наталя злилася, коли це чула: «Зараз вийду і покажу, як це можна робити краще за десятьох чоловіків». 

    Виходить і демонструє. Перетворює драму в комедію. 

    Жарти і сльози

    Похмільне післяноворічне пообіддя у Запоріжжі. Вибоїни на дорозі час від часу змушують стрепенутися напівсонних розморених пасажирів маршрутки. Із сидіння на Аню зиркає хлопець: капюшон, насунутий на голову, штани з лампасами, легкий шлейф перегару. Обличчя його скривлене  муками вагання. Зрештою зважується. Встає. 

     Хулі,  проціджує він. Падай. 

    Згодом Аня пише про це жарт: мовляв, суворі запорізькі джентльмени так звільняють місце. 

    Анна Кочегура із Запоріжжя філологиня зі знанням англійської та нідерландської мов. На її курсі в лінгвістичному університеті 130 дівчат і 13 хлопців. Попри те, коли вона під час навчання питає одного з них, як їй потрапити до студентської команди КВК, чує: «Навіть не пробуй жінки не смішні». То Аня, несмілива першокурсниця у новому незнайомому місті, і не пробує. 

    Після закінчення вишу викладає у ньому два роки, поки не потрапляє під скорочення. Починається офісна праця. Аня проєкт-менеджерка в IT-компанії. Якось у їхньому офісі затіюють ремонт, після якого виявляється: підлогу постелили криво. Підрядникам дорікають, але вони розводять руками. Підлога, кажуть вони, за стандартами ДСТУ має бути рівною тільки візуально. «Що означає «візуально рівною»? думає собі Аня і пише про це жарт. А заодно й про те, що є різниця між ДСТУ і реальністю: освіта корисна за ДСТУ, медицина безплатна за ДСТУ.

    У 2016-му до Києва приїздить ірландський комік Ділан Моран, відомий серед поціновувачів жанру сатирик. Аня купує квиток, а після концерту вперше думає про те, що хотіла б уміти так само, як він. Говорити про прості речі, але з іронією, висловлювати спостереження, які наче й очевидні, та сам глядач не сформулював би їх так гостро. Перетворювати свої слова в магію на сцені, змушуючи зал сміятися. 

    Повернувшись додому, Аня гуглить стендап-клуби Києва. Знаходить відкритий мікрофон. Записується не відразу, спершу йде у розвідку. Вечірку організовує «Підпільний стендап»  сьогодні один із найбільших стендапів столиці, але того вечора на 10 коміків припадає 13 глядачів. Не те щоб це дуже підбадьорило, але Аня далі пише жарти. 

    Перед дебютом нічого не їсть і не спить цілу ніч. Вона протестувала свій п’ятихвилинний виступ на друзях, але ті сказали: «Не дуже смішно». Аня знає своє: вона розкаже це смішно. Хоч це не означає, що вона не хвилюється. Усе життя дівчина боїться публічних виступів. Іще в музичній школі на відкритих виступах для батьків завжди грала на скрипці гірше, ніж у повсякденні. Уже доросла Аня спілкується з психотерапевтом, він каже: часто ми боїмося того, чого насправді дуже хочемо. Отож, Аня хоче бути стендаперкою. 

    Вересень 2017-го, тепер уже неіснуючий паб «Локація» поблизу центру. Аня вдягає окуляри зі скельцями без діоптрій: десь прочитала, що для того, щоби впоратися з хвилюванням перед публічними виступами, треба придумати собі інший образ. Це неправда окуляри запотівають, ще й весь час відволікаєшся на думку, чому ж я в них.  

    Але жарти спрацьовують: і про підлогу за ДСТУ, і про чоловіків, які заледве не помирають від температури тіла 37 градусів, і  особливо  про запорізького хлопця в маршрутці. У пабі сидять двоє чолов’яг напідпитку. Треба ж: із Запоріжжя. Роблять Ані овації. Іноді захмелілі глядачі  запорука успішного виступу (іноді ні, але про це згодом). 

    Після виступу Аня знову ніч не спить: від викиду адреналіну і від усвідомлення того, що стендапом хоче займатися й надалі. 

    Пів року після того поєднує роботу з навчанням. Ходить по відкритих мікрофонах тоді їх іще не так багато: один на кілька тижнів проти теперішніх кількох на тиждень. Аня плаче, коли якийсь із жартів не заходить. Каже собі: «Більше не повернуся». Але повертається. Це хороша школа: мало смішно писати треба ще вміти подавати жарти й тримати удар. Тут нема четвертої стіни, інтерактивність жанру передбачає, що не завжди аудиторія купатиме в оваціях хтось із залу запросто може вигукнути, що «жанр фігня». 

    Аня далі жартує і плаче, аж поки її помічає дядя Женя, стендапер і організатор вечірок. Запрошує виступити на першій платній вечірці. Паб на Контрактовій площі, 5 хвилин монологу, 150 гривень гонорару. Відтак Аня дедалі частіше виступає та пише більше монологів. Знаходить роботу англомовною копірайтеркою на фрілансі та полишає офіс. Улітку 2018-го у Києві відбувається стендап-фестиваль  словесний бій коміків за звання найсмішнішого, Аня перемагає у категорії The Best Comedian Female («Найкраща жінка-комік») із-поміж 15 представлених учасниць.  Їздить зі стендапом Одесою, Вінницею, Черкасами. Стає резиденткою проєкту «Підпільний стендап» і виступає в колективі. 

    Лідерська позиція 

    Арт-простір у нутрощах Подолу, оперезаного трамвайними коліями, 700 гривень за годину оренди у вихідний день. Ненав’язливе світло прожекторів, приглушені розмови, сміх біля бару, дерев’яні розкладні стільці й потерті дивани «під шкіру». Аудиторія залу: пари хлопців і дівчат, пари дівчат, пари хлопців, юнак, самотність якого скрашує келих для віскі на стільці поряд. На шкіряному диванчику у першому ряду опасистий чолов’яга років 40 в оточенні двох удвічі молодших дівчат. 

    Як стендапери тренуються в залі, як виселяються від батьків, як служать в армії, як їздять у метро, як дратуються від незмінних хештегів #inspiration у постах про подорож, що було б, якби шведська екоактивістка Грета Тунберг опинилась в Україні і зіткнулася б із тутешньою культурою сортування сміття,   коміки жартують про різне.

     Добре жити самому: можна прийти додому, сісти, поплакати,  каже один. 

    Перед МРТ двічі перепитують, чи нема у вас кульових поранень. Чому двічі? Каже лікар, людина може не пам’ятати таких деталей. Якийсь гангстер може таке забути? Цій людині точно не можна на МРТ: у неї сталеві яйця, з таким не пускають, каже другий. 

    Четвертою під пісню Гвен Стефані Hollaback Girl на сцену виходить Аня. На її правій долоні ручкою записано: «фото у сні. бачок. кіберсередньовіччя»  опорні слова, що позначають черговість бітів, себто серії жартів на тему; поширений лайфхак серед стендаперів. 

    «Фото у сні» це історія Аниної подруги, яку уві сні сфотографував хлопець, щоб показати своїй мамі. Чому він це зробив? Мама не вірила, що в нього є дівчина? Треба було сфотографувати, щоб вона не бачила, і зі свіжою газетою в кадрі? Колись у третьому класі він уже називав своєю дівчиною Крістіну Агілеру, показуючи на обкладинку шкільного щоденника. Хтозна, чи й тепер правду каже. 

    «Бачок» це рефлексія щодо того, що коли живеш сам, нема на кого спихнути домашні поломки, вдавши, що це не ти. 

    «Кіберсередньовіччя» про те, як у свідомості людей поєднується прийняття сучасних технологій із віруваннями у протиракові властивості тибетської цибулі, гуглінням місячного календаря стрижок та захопленням шоу «Битва екстрасенсів» («Головна розвага в тих райцентрах, де немає «АТБ»). 

    Ані 28   і на цю тему ввечері теж звучить реприза: 

     Це такий складний вік, коли ще не можеш нікого вчити життю, але вже втомлюєшся тусити. 

    Поза сценою вона каже: 

    Головна відмінність КВК від стендапу в тому, що перше  це жарти на задану тему, друге це завжди висловлення позиції. Це те, що сталося з тобою або твоїми друзями, те, що хвилює тебе на цьому етапі життя.

    Це дуже відвертий жанр, і глядач віритиме, а отже, і сміятиметься лише якщо стендапер із ним щирий. Пишу про дорослішання, бо відчула перехід між тим, коли тобі 20  і здається, що знаєш про життя все, і коли тобі 30  і розумієш, що не знаєш нічого. 

    Жартувати можна з багатьох речей, переконана Аня, річ у тому, як розставиш акценти. Розповідати не про всіх жінок, які спізнюються, а про конкретну жінку конкретного коміка, яка спізнилася. Не нормалізувати стереотипи, бо так вони закріплюються у свідомості глядачів. 

    Аня матюкається у своїх монологах для підсилення реакції, і, буває, це не подобається хлопцям-комікам, які говорять так само («Ти ж дівчина!»). Дівчина з цього сміється, як і з усіх інших упереджень. 

    Нині її оголошують, як і всіх: «На сцену вийде комік Анна Кочегура». Два роки тому було по-іншому: «Зараз вийде дівчина-комік».  

    Аня віджартовувалася: «Чому не кажете: хлопці-коміки? Чи я одна, хто визначився зі своєю статтю?». 

    Формулювання «дівчина-комік» зашифрований сигнал: «Увага, зараз буде несмішно», вважає стендаперка. Тут нема потреби підкреслювати стать усі й так побачать/почують. 

    Після одного з перших своїх виступів дівчина чує від колеги: «Як для дівчини, в тебе непогані жарти». Аня теж пише жарт на основі цієї репліки. Після іншого що їй треба схуднути, аби стати відомою. 

    Багато виявів побутового сексизму, на думку Ані, проростає не зі зла чи ненависті до жінок, а з усталених норм та нерозуміння чужого досвіду. На своїх перших відкритих мікрофонах вона була єдиною дівчиною-початківицею за один вечір. Дотепер Аня відвідує такі заходи, але більше не є самотньою комікинею: дівчата на таких заходах можуть становити більшість. Їй подобається думати, що такі тенденції відображають зміни у суспільстві. 

    Єдиний спосіб щось змінити бути прикладом того, що те, що говорять, не відображає реальності. А виходити на сцену і усвідомлювати, що зал слухає те, що ти говориш,  це завжди лідерська позиція. 

    Бути собою  

    У 90-х усі жили бідно, але батьки Ані авіаконструктори з освітою Харківського авіаційного інституту, відомого сильною командою КВК, мали важливу для виживання здатність: сміятися з негараздів. По телевізору вони дивилися «Шоу довгоносиків» та англійське «Шоу Бенні Гілла». 

    Аня росла з братом, якось вони вдвох пообідали, а тоді мама каже до тата: 

    А тепер ходімо їсти вершки. 

    Аня зраділа: отже, будуть іще солодощі. Але під вершками мама мала на увазі те, що не доїли діти. Так дівчина росла з розумінням: сум можна обернути у сміх, і, якою б не була ситуація, її можна розрядити жартом. 

    Дівчина пережила клінічну депресію і тепер жартує з цього. На осінь запланований її перший сольний концерт, і на ньому вона розкаже, як одного разу, вже з підтвердженим діагнозом, прийшла до психіатрині, а та їй каже: «Ви ж така молода і здорова, навіщо собі це придумали? Краще закохайтеся або знайдіть хобі». Розкаже, як її жаліли і чому це теж не та реакція, на яку розраховує людина в депресії. 

    Стендап це не тільки про «посміятися», а й про «подумати». Не цураюся жартів на тему «я встановила тіндер, сходила на побачення і ось що з цього вийшло», але водночас хочеться говорити на все ще табуйовані теми,  говорить Аня. 

    Стендап для Анни Кочегури вже не хобі, але ще не повноцінний заробіток. Зрештою, вона не хотіла б лише однієї професії, бо звідки тоді брати історії для жартів? 

    Коли вона виходить на сцену і ще не починає говорити, ніщо не вирізняє її з-поміж тисяч дівчат великого міста: легкий макіяж, чорні джинси, чорний светр на ґудзики. Але її таки потроху впізнають на вулиці  Аня пам’ятає кожен із восьми разів. 

    Вона викинула ті окуляри більше жодних надуманих образів. Бути собою і говорити про те, що болить і смішить водночас. 

    [Репортаж створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії].

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00