Жіночий голос фотографії
    Reporters. 26 Червня 2020

    Жіночий голос фотографії

    Фотодокументалістика — не лише чоловіча професія. Щоб побороти суспільний стереотип і водночас дати одна одній відчуття солідарності й підтримки, українські фотографки на початку 2020 року створили представництво світової організації Women Photograph в Україні.

    Головна місія Women Photograph — підсилення голосу жінок у фотографії. Доступна для редакторів база даних організації містить контакти більш як тисячі незалежних фотографок-документалісток із понад ста країн світу. 

    Ініціаторки Women Photograph Ukraine Оксана Парафенюк і Анастасія Власова успішно співпрацюють із низкою міжнародних видань, серед яких The Washington Post, The New York Times, The Wall Street Journal, The Times, Newsweek, The Guardian, National Geographic, Spiegel Online, Al Jazeera English та інші. Локальна українська спільнота вже об’єднує близько 70 професійних фотографок.

    Багато жінок фотографок так чи інакше професійно стикалася з побутовим сексизмом та гендерною дискримінацією. Жінки часто натрапляли на поблажливе ставлення з боку колег-чоловіків, отримували іронічні коментарі й мусили доводити, що вони у професії невипадково. «Наприклад, фоторедактор міг зателефонувати і попросити підскочити і зняти акцію під Радою. Доїхати потрібен час, тож я кажу, що не встигаю, запізнюся. А фоторедактор відповідає: “Навіщо стільки часу? Ти що там, голову миєш?” Ясно, що такі слова ніколи не будуть адресовані чоловіку», — розповідає Анастасія Власова. Фотографка пояснює, що особливо нелегко жінкам на початку кар’єри: «На тебе всі дивляться як просто на дівчинку з фотоапаратом, яка за рік-два вийде заміж, народить дитину — і вся ця фотографія мине. Всерйоз тебе не сприймають. І тобі буквально треба доводити, що ти у професії надовго».

    Анастасія багато знімає на Донбасі та має що розповісти на цю тему. «Якось я фотографувала військових на блокпості під Попасною. Це було легально, про нас із журналісткою знали. Раптом вийшов командир одного з підрозділів і почав повторювати, що, якби його воля, він би взагалі не пускав жінок на передову, бо жінки мають сидіти вдома, готувати борщі, народжувати дітей. У більшості таких ситуацій я усміхаюсь і відповідаю щось нейтральне. Але він це повторив удруге й утретє. Тоді я не витримала і кажу: давайте кожен буде займатися своєю справою — ви військовий, а я фотожурналістка, у мене редакційне завдання. Він просто вибухнув, погрожував розбити мені техніку».

    Серед українських фотожурналістів дійсно більше чоловіків — у цьому легко переконатися на будь-якій події чи прес-конференції. Хлопці мають перед собою рольові моделі, особливо воєнних фотокорів, а дівчата — переважно ні. «Ми знаємо про Роберта Капу, Джеймса Нахтвея та інших, але роботи жінок, які теж знімали війни, менше на слуху: Герда Таро, Маргарет Бурк-Вайт, Катрін Лерой та багато інших», — говорить Оксана Парафенюк.

    Учасниці Women Photograph наголошують — важливо, аби історії були розказані різними голосами. «Жінки приділяють більше уваги темам тілесності, материнства, прийняття себе. Це фізіологічні й водночас душевні теми, до яких героїні не завжди хочуть допускати фотографів-чоловіків», — розповідає фотографка Аліна Смутко. — «Війна на знімках воєнних кореспонденток часто має зовсім інший вигляд, аніж кадри тих самих подій, зафіксовані чоловіками. Мені бракує слів, щоб пояснити цю різницю, але її нескладно вловити очима. Є культури, у яких жінка ніколи не підпустить до себе чоловіка з камерою, але довіриться жінці. Якщо ми виносимо за дужки жінок у професії, то разом із ними викреслюємо і такі історії, таких героїнь. Може, якби “афганську дівчинку” фотографувала жінка, то Шарбат Гула дивилась би на нас зовсім іншим поглядом».

    Натхненна розповідями людей про їхні сни під час карантину, авторка створила фотосерію за допомогою мультиекспозиції. Фото з проєкту «Сни в часи коронавірусу». Авторка: Оксана Парафенюк


    Хасидські паломники святкують Рош га-Шана неподалік могили Рабі Нахмана (Умань, 2019). Десятки тисяч хасидів щороку приїжджають у святе для них місце, щоб помолитися й відсвяткувати юдейський Новий рік. Фотографку весь день охороняли двоє поліціянтів, адже бути там самій серед десятків тисяч віруючих чоловіків для жінки було небезпечно і тривожно, втім неймовірно дивно. Авторка: Оксана Парафенюк


    Лісова пожежа у Поліському районі Київської області. Фото для NBC News. Авторка: Оксана Парафенюк


    Переселенка з дочкою в таборі «Ромашка» на Харківщині. Її чоловік, кадровий військовий, пішов на війну і зустрів там іншу жінку. Так Рита з дочкою залишилися без підтримки й засобів до існування. Фотографію було зроблено для National Geographic у 2015 році. Авторка: Олена Білоус


    В інтернаті «Троянда» у місті Ладижин живуть люди із синдромом Дауна та важкою формою ДЦП. Волонтери часто приїжджають, аби провести час із вихованцями: проводять майстер-класи, вистави та розвивальні ігри. Втім, улюблене заняття дітей — перегони на візках. Авторка: Олена Білоус


    Волонтери Червоного Хреста у Вишгороді допомагають тим, для кого світ обмежується кімнатою. Авторка: Олена Білоус


    «Звитяга» — всеукраїнська теренова гра, яку з 2006 року проводять щороку в Цуманських лісах на Волині. Протягом трьох днів близько двох сотень молодих людей із різних куточків України без жодних зручностей і мобільного зв’язку змагаються, аби здобути прапор супротивника. Авторка: Ірина Єрошко


    Після шести років життя у Києві та за кордоном фотографка повернулася до Луцька, аби дослідити рідне місто і відкрити його наново. Авторка: Ірина Єрошко


    Берегове, Закарпатська область, 2011. Авторка: Ірина Мороз





    Молочна ферма (село Кам’янка, Житомирська область, 2011). Авторка: Ірина Мороз


    Дитинство (село Корнин, Житомирська область, 2011). Авторка: Ірина Мороз


    Хлопці з української збірної Invictus Games грають у баскетбол на візках. Авторка: Ірина Громоцька


    Шостий рік хлопці й дівчата з Українського католицького університету долають 1 300 кілометрів, аби привезти зі Львова на передову російсько-української війни вертеп — традиційну різдвяну виставу. В українській культурі колядників  вертепу вважають передвісниками Різдва, які приносять добро, мир і щастя — навіть посеред війни. Частина документального фотопроєкту «Вертеп на Схід». Авторка: Ірина Громоцька


    Фото з потяга на одному з найдовших маршрутів індійської залізниці «Джамму Експрес», який починається на самому півдні країни у Тіручірапаллі, а закінчується аж у горах Джамму та Кашміру на кордоні з Китаєм. До столиці Нью-Делі цей потяг іде майже 50 годин, долаючи 2 332 кілометри. Авторка: Ірина Громоцька

    Портрети ветеранів і ветеранок: Анастасія Шевченко (батальйон ім. генерал-майора Сергія Кульчицького), Максим Мединський (79-та окрема десантно-штурмова бригада), Роман Набожняк (ЗСУ). Авторка: Юлія Кочетова-Набожняк
    Водомети поливають охоплену вогнем барикаду на вулиці Грушевського під час Революції Гідності (Київ, січень 2014). Авторка: Юлія Кочетова-Набожняк


    Вікторія Смірнова, снайперка, ветеранка батальйону «Айдар» і 81-ї бригади повітряно-десантних військ, повернулася на роботу в ательє, де працювала перед війною. Фото зі спецпроєкту «Цивільні» для Veteran Hub. Авторка: Юлія Кочетова-Набожняк
    Діти продають квіти при дорозі у маленькому гірському містечку Гоміс Мта (Грузія, 2019). Авторка: Юлія Кочетова-Набожняк


    Архівне фото родини Пецух у портретній студії Криниці перед депортацією українців у 1947 році під час акції «Вісла» — в інтерпретації учня Крістіана з Лемківської мовної школи № 10 польського міста Легніца. Авторка: Марта Іванек. Роботи цієї українсько-канадської фотографки часто зосереджено на діалозі між минулим і сьогоденням.


    Олена (22 роки, Одеса) під час стріму на сотні глядачів. Із проєкту про психологічний компонент онлайн секс-праці, у якому взяло участь сім веб-моделей із України та США. Авторка: Іра Лупу


    Ліворуч: кочове казахське житло на горі Чимбулак. Праворуч: Давид і Саша біля Палацу миру та злагоди у казахській столиці Нур-Султані. Саша — жінка-трансгендер, неодноразово потерпала від насилля і знущання у власному місті, зокрема з боку свого приятеля Давида. Фото із серії Kazakhstan Secrets про співіснування казахського покоління Z із родовими традиціями краю. Авторка: Іра Лупу


    Рятувальники лагодять дах старої обсерваторії на горі Піп Іван — одній із найвищих вершин українських Карпат. Авторка: Ольга Іващенко
    Портрет жінки в центральній мечеті Києва. Авторка: Ольга Іващенко


    Фото з проєкту «Майбутнє Донбасу» (Лисичанськ, Луганська область). Авторка: Ольга Іващенко


    Проросійський військовий охороняє дільницю під час виборів голови так званої ДНР (Донецьк, листопад 2014). Авторка: Анастасія Власова


    Потрощена класна кімната у школі в Широкиному (Донецька область, вересень 2016). Авторка: Анастасія Власова


    Старшокласники святкують випускний у містечку Щастя (Луганська область, червень 2017). Авторка: Анастасія Власова


    Залишки шпалер у багатоквартирному будинку містечка Поліське, мешканців якого виселили після аварії на ЧАЕС. Авторка: Анастасія Власова


    Ресівер команди з американського футболу «Полтавські Пантери» Ельшан Сулейманов проводить розминку для дітей із християнського літнього табору під Полтавою, червень 2019. Авторка: Аліна Смутко


    Племінники Ануш із містечка Шуша у невизнаній Нагірно-Карабаській Республіці граються в її будинку, травень 2016. Позаду — портрет їхнього батька, який місяцем раніше загинув під час нової ескалації на карабасько-азербайджанській лінії зіткнення. Через загибель чоловіка Ануш запросила сестру з дітьми пожити у себе. Авторка: Аліна Смутко


    Жінка йде повз занедбаний міст над залізничними коліями у містечку Гал на півдні невизнаної Абхазії, січень 2016. Через близькість до лінії розмежування цей населений пункт у 1990-х найбільше постраждав від воєнних дій. Авторка: Аліна Смутко


    Набережна Алушти, серпень 2017. Авторка: Аліна Смутко


    [Фотопроєкт опублікований за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00