«Часікі не тікають»
    Данило Павлов 8 Березня 2021

    «Часікі не тікають»


    Кілька тисяч учасників, сотні плакатів, десятки громадських організацій, атмосфера рівності і свободи та маршрут з Михайлівської до Поштової площі. 8 березня у Києві відбувся четвертий щорічний Марш жінок. 

    Організатори мирної акції протесту, серед яких, зокрема, міжнародна правозахисна організація Amnesty International Ukraine та благодійна організація Український жіночий фонд, кажуть, що пандемія COVID-19 має жіноче обличчя — за їхніми даними, за останній рік в Україні та світі стрімко зріс рівень домашнього насильства, відтак, з’явилася ще більша кількість жінок, які потребують допомоги. Вимогами маршу, серед іншого, були: ратифікація Стамбульської конвенції, яка пропонує встановити кримінальну відповідальність за насильство над жінками, відкриття державних шелтерів по всій території країни та забезпечення рівного доступу до безкоштовних медичних послуг.

    Хто і навіщо вийшов на Марш жінок? Розповідаємо у портретах та словах.  

    Олексій, 26 років, креативник:

    «Цього року я на марші, у тому числі, бо мені соромно. Років 5-7 тому, коли ще працював журналістом, я міг дозволити собі сексистські жарти у бік колежанок. Про те, що вони принижують гідність протилежної статі, мені, найперше, почала говорити майбутня дружина. Я змінив свою думку та своє ставлення. Тепер вивчаю глибину гендерної рівності».

    Ірина, 31 рік, маркетологиня:

    «Чому я тут? Тому що мені не доплачують за те, що я — окраса колективу. І у трудову книжку не можна записати, що є я окрасою, і пенсія від того не збільшується. Думаю, покращення матеріального становища жінок, у зв’язку з тим, що вони є окрасою колективу, потрібно вирішувати законодавчо». 

    Поліна, 24 роки, журналістка: 

    «Я виходжу на марш уже четвертий рік. Хочу справедливого покарання для гвалтівників і для людей, які вчиняють домашнє насильство. Хочу, щоб жінкам відкрили повноцінну дорогу в усі галузі на керівні посади і вимагаю, щоб в Україні ратифікували Стамбульську конвенцію щодо насильства проти жінок та домашнього насильства». 



    Катерина, 28 років, викладачка Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка:


    «У мене був особистий негативний досвід, який призвів до того, що у 2019 році я вирішила створити проєкт з протидії сексуальному та домашньому насильству. Вважаю, що у нашому суспільстві досі дуже багато всього приховується, або замовчується. Коли жінку, скажімо, вхопили за сідниці просто посеред вулиці, вона, радше, не буде про це розповідати. Жінкам соромно говорити про дискримінацію та насильство над собою, а так немає бути». 


    Дар’я, 27 років, громадська активістка:

    «Основна вимога спільноти-організації «Резистанта», до якої я належу, — введення в Україні шведської моделі протидії проституції, яка передбачає протидію попиту та криміналізацію клієнта. На даний момент в Україні криміналізована людина, яка задіяна у проституції. А шведська модель пропонує, скажімо так, амністію, та заборону продажу живого товару». 

    Катерина, 17 років, студентка: 

    «Вважаю, що права обох статей, зокрема, у сфері праці мають бути рівними. Потрібно порівну розподілити домашні справи та робити усе, щоб сучасний світ був без жодних проявів приниження та утисків». 


    Катерина (зліва), 24 роки:

    «Я тут, тому що незважаючи на більш ніж столітню боротьбу, все ще багато жінок незахищені. Підтримую повістку цього маршу про те, що коронавірус сильно вплинув на жінок у всьому світі. Зараз дуже сильно піднявся рівень домашнього насильства, і боротися з цим повинні не тільки активісти, а й держава». 


    Катерина, 22 роки, викладачка англійської мови:

    «Я працюю вчителькою, і відчуваю прояви сексизму, у тому числі, прямо на робочому місці. Жінки мають такі самі рівні права, як і чоловіки. А насправді мене мають оцінювати не за зовнішністю, статтю чи віком, а на базі моїх кваліфікацій та знань». 

    Олександра, 31 рік, журналістка:

    «На марш прийшла, зокрема, щоб виступити проти лукізму — дискримінації за зовнішністю. Хочу також, щоб жінок позбавили від примусової репродуктивної функції». 

    Костянтин, 26 років, правозахисник:

    «У Запоріжжі, де я живу, досі немає шелтеру для жінок, які постраждали від домашнього насильства. На сайті мерії була відповідна петиція, яка набрала достатню для голосування підтримку, але, на жаль, коли пропозицію винесли на сесію міської ради, вона набрала нуль голосів. І це обурює. У патріархальній піраміді ненависті до жінок все починається з жартів. Далі йде ігнорування проблем, потім це призводить до відсутності прав і все, на жаль, закінчується насильством. Хочу зруйнувати цю патріархальну піраміду». 


    Валерія (справа), 18 років, студентка:

    «У 21-му столітті хочеться жити без страху. Страху бути згвалтованою, засудженою і приниженою тільки тому, що я — жінка».



    [Матеріал створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00