Chornobyl.35

    Chornobyl.35

    Рівно 35 років тому, вночі 26 квітня 1986-го, серія вибухів зруйнувала четвертий блок Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС). Пожежу, яка  стала найбільшою техногенною катастрофою минулого століття, змогли загасити тільки 10 травня. За цей час радіоактивна хмара накрила територію України, Білорусі та Росії, а потім сягнула аж Швеції та Фінляндії. 

    Радянська влада приховувала справжні масштаби трагедії, тому людей з Прип’яті, міста-супутника ЧАЕС, почали евакуйовувати тільки 27 квітня. Загалом з міста вимушено виїхали близько 115 тисяч осіб. Через високий рівень радіації додому з них більше ніхто не повернувся. А Прип’ять та її околиці стали зоною відчуження.

    Учасниками ліквідації наслідків трагедії на ЧАЕС за весь час було приблизно 600 тисяч осіб. За даними організації Союз «Чорнобиль», майже 60 тисяч із них загинули від прямих наслідків радіації та в результаті онкозахворювань, що розвинулися через опромінення. 

    Щоб згадати загиблих, поблизу Чорнобильської атомної електростанції щороку збираються тисячі людей. Вони запалюють свічки та йдуть живою ходою до Прип’яті. 

    Через пандемію коронавірусу у 2021-му заходи до 35-ї річниці трагедії не були масштабними. У ніч на 26 квітня у Прип’яті провели акцію Chornobyl.35 та увіковічили пам’ять про ліквідаторів у мистецтві. Так, фотограф Денис Копилов презентував проєкт «Чорнобиль. Ковчег», в якому спробував уявити можливість заселення зони відчуження, а музиканти гурту «Евтерпа» зачитали вірші місцевих авторів під акомпанемент Pripyat Рianos — віртуального інструмента, створеного за допомогою записів покинутих у Прип’яті фортепіано.

    Автор знімку — Костянтин Чернічкін. Чотири роки він знімав для інформагентства Reuters, а в 2012-му перейшов до видання KyivPost, де працює донині. Чернічкін разом з колегами заснував агентство Pole Zoru. Знімав для польських та інших зарубіжних видань.

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00