Чотири стихії України

Український фотограф Григорій Веприк, засновник і керівник київської агенції ділової фотографії «The Gate Agency», вже кілька років знімає промислові підприємства України. Те, що врода нашої країни не обмежується безкраїми ланами під блакитним небом, Григорій знає із власного досвіду. Індустріальна фотографія перетворилася з рутинної роботи на найбільше захоплення митця, а для вдалих знімків він вже не чекає на робочі відрядження — сам їде на чергову локацію по фото для власних архівів. 

У 29-ту річницю Незалежності публікуємо добірку вражаючих фотографій з дрону — чотири стихії України.

«Я думав, що Україна така величезна, що її неможливо об’їхати, а виявилося, її можна легко перетнути з півночі на південь, із заходу на схід і побачити усі її контрасти та мінливість. 

Я бачив, як машиніст на заводі натирає до блиску свій старезний локомотив — машині було, ймовірно, більше років, ніж самому чоловіку. Але з якою любов’ю та старанністю він це робив! Я чув, з якою гордістю люди розповідають про заводи, які будували не вони і не їхні батьки, — просто вони пишаються своїм місцем праці і власною роботою.

Я побачив усі морські порти України. Бачив, як величезні вантажні судна заходять в порт. Бачив, з яким дитячим захопленням їх зустрічають працівники. Бачив, як кремезні чоловіки зі сльозами на очах спускають після рехтування відремонтований корабель на воду. 

Бачив маленькі міста — красиві, чисті, охайні. Прості робочі містечка, що не входять до списку найкрасивіших, але які, втім, цілком позбавили мене столичного снобізму.

Бачив поверхню якоїсь незвичайної червоної планети — нею здавалася територія глиноземного заводу, який я знімав згори. Бачив, як турбіни літаків розбирають на найдрібніші деталі! Бачив, як коксують вугілля — величезний механізм глибиною метрів 30, де панує надвисока температура, виглядає мов жерло рукотворного вулкана.

Спершу це була просто частина роботи — я знімав підприємства для бізнесу. Але тепер розумію, що заводи мені подобаються більше, аніж весілля та дні народження, а індустріальні пейзажі захоплюють більше за рожеві озера та заходи сонця у горах. У моїй сім’ї ніхто не працював на заводі, а сам я досить довго не виїжджав за межі столиці. А потім захопився — і красою цих місць, і тією любов’ю, з якою мої земляки ставляться до своєї роботи».

ВОДА

ПОВІТРЯ

ЗЕМЛЯ

ВОГОНЬ

Підтримайте роботу Reporters. — приєднуйтеся до Спільноти.

[Серія опублікована за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]