Дві кімнати дитинства
    Тарас Бичко 19 Березня 2020

    Дві кімнати дитинства

    Львівський фотограф Тарас Бичко працює у жанрі вуличної та документальної фотографії. Він є учасником міжнародного стріт-колективу «Little Box Collective» та співзасновником групи «Українська вулична фотографія», діяльність якої спрямована на розвиток і популяризацію вуличної фотографії в Україні, а також фіналістом міжнародних конкурсів Miami Street Photo Festival, London Photo Festival і Documentary Family Awards. Його роботи увійшли до збірки «100 Great Street Photographs». Ми публікуємо фотографічне дослідження Тараса про життя і зростання власних синів.

    «Якось у фотошколі мої студенти почали жалітися, що за роботою, щоденними справами та поганою погодою в них бракує часу для вуличної фотографії. Певно, розмірковуючи про це, я і придумав ідею проєкту “2ROOMS”. Вирішив документувати дорослішання власних дітей так, щоб це не було схоже на типовий сімейний фотоальбом. 

    Спостерігаючи за ними, я вихоплюю такі моменти, які і сам би хотів пам’ятати, якби йшлося про моє дитинство. Тому ніколи не стаю режисером сцени, натомість за допомогою композиції, світла і кольору будую кадр, цікавий із візуальної точки зору. Не нав’язую певного настрою або атмосфери, а намагаюся передати щоденне життя таким, яке воно є.

    Найбільша моя мотивація — зберегти для синів спогади через спостереження за їхнім повсякденням. “2ROOMS” — це насамперед про дітей. Тож якщо у серії з’являється мама чи тато, то переважно з композиційною метою. Присутність дорослих у кадрі часто руйнує атмосферу дитячого світу, який більше нікому, крім них, не зрозумілий.

    Я помітив, що фотопроєкт змінюється разом із дітьми. Що дорослішими вони стають, то складніше мені залишатися непомітним із камерою у руках. Замість вихоплених моментів буття дедалі більшає портретів. Тому, можливо, з часом мені доведеться повністю перейти на документування шляхом постановних кадрів. Але, у будь-якому разі, я хочу показати, що сімейна фотографія може бути цікавою не лише через спогади, які вона зберігає, а і з художньої точки зору».

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00