Гірник, потерпілий від вибуху на шахті імені Засядька
19 серпня 2001 року від вибуху вугільно-метанової суміші на донецькій шахті ім. О. Засядька загинули 55 осіб — 45 на місці, 10 померли у лікарні. Український фоторепортер Сергій Ваганов, що на той час працював у газеті «Салон Дона і Баса» та співпрацював із фотоагентством ЕРА, зробив знімок, який миттєво розійшовся світом. А за десяток років світлина потрапила до рейтингу найкращих світових фотографій першого десятиліття XXI століття за версією MSNBC.
«На той час аварії на шахтах із великою кількістю жертв траплялися досить часто. У журналістів склався певний алгоритм роботи у такі моменти: першого дня ми знімали приміщення шахти, родичів шахтарів, гірничорятувальників та лікарні, наступного — урядову комісію та підготовку до поховань, на третій день — власне похорон. Більшість потерпілих потрапляли до обласного опікового центру. Там я і зробив цей знімок. Обпеченого шахтаря я знімав із кабіни “швидкої”. Кадр “зробив” не лише потерпілий гірник, але й реакція на нього медиків. Здивування на обличчях лікарів викликане не так травмами пацієнта (він мав ураження середньої тяжкості), як тим, що вони його впізнали й навіть покликали на прізвище (“Маншилін?”). Виявилося, що Анатолія Маншиліна лише два місяці перед тим виписали з опікового відділення після аналогічних травм.
Нещодавно я з подивом виявив, що Google підписує її як “فردی که کاریکاتور پیامبر را کشید”, що в машинному перекладі означає “Людина, котра зробила карикатуру на Пророка”. Нею ілюструють історії тих, хто створював карикатури на релігійну тематику або спалював Коран, — за що отримав тяжку термічну травму. Моралі тут немає — просто все, що потрапляє до мережі, може зрештою стати зовсім не тим, чим було у момент зйомки».
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.
А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.
На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.
Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.
