Люди хитають паркан
    Данило Павлов 12 Липня 2021

    Люди хитають паркан

    — Сюди не можна, — тицяє мене озброєний чоловік у штанях та футболці оливкового кольору. 

    — Це відколи не можна перебувати у центрі Києва? — відповідаю, прибираючи руку незнайомця зі свого плеча. 

    — Відколи тут йде реконструкція. Зберігайте дистанцію, далі заборонено йти. 

    У понеділок, 12 липня, на вулиці Січових Стрільців, 49, почали зносити фасад «Квітів України» — модерної споруди архітектора Миколи Левчука, яка була визнана найкращою будовою країни 1985 року. Щоб зупинити руйнування, на територію будмайданчика прорвалися активісти. Їхнє протистояння з представниками забудовника зрештою стало битвою світоглядів — тих, хто любить Київ і хоче зберегти його історичний центр, і тих, хто не бачить краси у словосполученні «модерний витвір архітектурного мистецтва». 

    Як варвари 

    Височенний будівельний паркан піддається не з першого разу. Зроблений з товстих листів металу, він здригається від ударів плечей та рук, але потім знову повертається на місце. 

    — Хлопці, ще раз! Нам треба завадити їм! Маємо потрапити якомога ближче до «Квітів України»! — чути із натовпу низький чоловічий голос.

    Паркан розхитується з новою силою, гучно скрипить і нарешті здається. Тротуар біля будинку номер 49 на вулиці Січових Стрільців відкривається для пішоходів, а крізь прогалину в огорожі на територію, яка ще секунду тому була загороджена, потрапляють зо два десятки людей. 

    — Що вони накоїли? — в нікуди запитує дівчина у білій сорочці та подовжених шортах. 

    — Вандали, що знищують історичний Київ! Вони тупо розколотили фасад! — кричить поруч із нею довгий, як лозина, хлопець. 

    Протистояти руйнуванню «Квітів України», які під виглядом реконструкції планують перетворити на черговий офісний центр із підземним паркінгом, зібралася здебільшого молодь — активісти з різних громадських спілок, урбаністи і просто завзяті місцеві мешканці. 

    — Нас, — каже один із протестувальників, Олександр, — передусім обурює ставлення до історії Києва. Спочатку забудовник знищив зелений виноград, що ріс тут десятиліттями і був прикрасою, а тепер екскаваторами розбиває фасад «Квітів України». При цьому ніяких документів на проведення робіт громадськість не бачила. На таке здатні хіба половці — ті, хто любить Київ, не вчиняли б як варвари. 

    З іншого боку від активістів шикуються представники забудовника: звичайні робітники та водії будівельної техніки, яка руйнує фасад, та зовсім не звичайні люди «в оливі» — озброєні та роздратовані діркою у паркані. 

    — Ви от, — звертається до активістів один із них, — розхитали паркан. І що хочете цим сказати? Ну, сидіть, чекайте. Скоро наша юристка привезе оригінали дозвільних документів. 

    За годину натовп розростається приблизно до пів сотні активістів, за парканом також з’являються журналісти і додаються роззяви — ті, хто просто проходив повз, нічого не знає про «Квіти України», але обов’язково хоче «влізти у дірку в паркані», щоб подивитися, «що там за двіж із поліцією».

    Архітектурний конкурс 

    Кілька років тому комерційно привабливу будівлю у центрі Києва викупила приватна фірма «Rockwill Group». Спочатку на місці легендарного учбово-методичного комплексу відкрили супермаркет, а у червні цього року новий власник заявив про проведення на замовлення ПАТ «Квіти України» реконструкції вартістю 20 мільйонів доларів. На Січових Стрільців, 49, за даними активістів, планують відкрити офісний центр із підземним паркінгом, надбудовою та скляним фасадом. І це, як кажуть представники громадськості, не тільки зіпсує історичний центр міста, а й суперечить новітнім тенденціям та правилам урбаністики. 

    — Якби це була нормальна історія, забудовник мав би оголосити відкритий архітектурний конкурс, а також провести відповідні дослідження, залучивши до обговорення громадськість. «Квіти України» мають не приватне, а комунальне призначення, тому їхню долю не можуть вирішувати кілька людей, — розповідає Уляна, одна з активісток. 

    Професійна архітекторка, дівчина опинилася на вимушеній акції випадково. Її брат, довгов’язий хлопець з плакатом «Досить руйнувати Київ», прибіг під будівлю, щойно побачив та почув, як за парканом біля його дому почала працювати будівельна техніка. 

    — Сьогодні я прийшла підтримати місто і завадити вандалізму разом із колегами, — підкреслює архітекторка. — Ми тут усім бюро. І нам не все одно. По-перше, ця будівля — яскравий представник свого часу. А по-друге, громадськість обурена, тому що забудовник нікого не поставив до відома. Він не показує проєкту того, що насправді планують зробити на місці «Квітів України». 

    Поза словесними перепалками з представниками приватної фірми і патрульними, які тримаються осторонь, активісти розповідають одне одному, наскільки сильно почуваются ошуканими. Минулого тижня небайдужі містяни проводили поблизу будівлі мирну акцію «Я з Квітами». В результаті з ними сконтактувала сторона «Rockwill Group» і запропонувала сісти за стіл переговорів. Кияни погодилися зупинити пікетування, але за умови, що до початку публічного обговорення забудовник припинить демонтаж будівлі. Проте вже за кілька днів за зеленим парканом серед ночі з’явилася будівельна техніка. 

    — Я живу поруч уже 30 років, — ділиться ще один активіст, Станіслав. — Забудовник не врахував, що люди будуть проти. Він мав би порадитися з фахівцями до того, як почати руйнувати культурну спадщину. На цьому місці можна було би зробити безліч прибуткових бізнесів і не знищувати при цьому історію Києва. 

    Насправді розхитування паркану — це лише початок великої боротьби за «Квіти України». Попри те, що представники приватної фірми так і не надали документів про план реконструкції будівлі, активісти все ще відкриті до діалогу. Вони готові сісти за той-таки стіл перемовин із залученням третьої сторони, наприклад, в обличчі Національної спілки архітекторів України, та за умови, якщо ці зустрічі будуть публічними, а демонтаж будівлі зупинять до ухвалення спільного рішення сторін. 

    Зрештою, для киян «Квіти України» — це не просто будівля у центрі міста. У 90-х, коли розваг у столиці було не так уже й багато, дорослі та малі збиралися на території учбово-методичного комплексу, щоб купити новий вазон, прослухати лекцію з ботаніки і відчути себе у джунглях — серед кактусів, ліан і яскравих квітів, бачених раніше хіба на сторінках енциклопедії. 

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00