Людина в мішку
    Reporters & Ліга.net 23 Квітня 2020

    Людина в мішку

    Історiя життя, хвороби та смертi першого померлого вiд коронавiрусу в Тернопiльськiй областi

    У другій половині дня 25 березня на перший поверх Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги винесли великий чорний мішок. Збоку здавалося, що він набитий будівельним сміттям.

    До лікарні під’їхав мікроавтобус Mercedes Sprinter. Із нього вийшли заплакана жінка та її чоловік. Зайшли всередину, спинилися біля мішка й поволокли його до виходу з лікарні. Мішок рвався, з нього щось випадало. Жінку трясло. У мішку було тіло її 68-річного батька, який цього дня помер від коронавірусу.

    Покійного чоловіка звали Павло Бондарчук. Він родом із села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області. Район став епіцентром коронавірусу в Україні наприкінці березня — на початку квітня. 10 квітня там було 133 хворих на 26,5 тис. жителів.

    Перші симптоми хвороби Бондарчук відчув усередині березня. До лікарні — але не в Тернополі, а в Чорткові — потрапив тільки 22-го, коли заледве міг дихати. За два дні до смерті йому діагностували коронавірус і важку двосторонню пневмонію. Хоча лікарі, які робили знімок напередодні, стверджували, що патологій у легенях не було.

    Спільно із журналістами видання Ліга.net ми поспілкувалися з донькою померлого Анною Поліщук та разом із нею реконструювали дні хвороби та смерті її батька. Ми намагалися зв’язатися з усіма медиками й чиновниками, що мали стосунок до цієї історії. Та далеко не всі з них погодились поговорити.

    Цієї смерті не очікували ні родичі, ні лікарі. Померлому було 68 років, він стежив за здоров’ям, не мав супутніх захворювань, а на зробленому за кілька днів до смерті знімку медики не побачили пневмонії. Читати матеріал далі…

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00