На Топольну

    На Топольну

    Як Львівська лікарня швидкої допомоги за рік стала чи не найкращою операційною України

    — Тільки не на Топольну! — як молитву повторював, напевно, кожен львів’янин, коли доходило до госпіталізації. Колись я й сама з лютим болем у шлунку обрала тихе скавучання вдома замість можливої госпіталізації до Львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (КЛШМД, тепер вул. І. Миколайчука).

    Раніше про «швидку» ходили переважно погані легенди. Потріскані стіни, таргани, жахливе харчування й холодні палати — лише вершина айсберга, про який розповідали тамтешні пацієнти. Втім, у 2020-му ситуація круто змінилася. Львівська лікарня швидкої допомоги, кажуть, стала чи не найкращою операційною в Україні. Тут відкрили один із центрів трансплантації, де лише протягом минулого року  успішно пересадили п’ять сердець, шістнадцять нирок і одну печінку. У КЛШМД зробили капітальний ремонт більшості відділень, залучили кошти благодійників, придбали сучасне хірургічне обладнання, декого звільнили, а середню ланку ротували — щоб на «насиджених місцях» з’явилися нові, охочі до роботи люди.

    За нововведеннями, в один голос кажуть і пацієнти, й медики, стоїть зміна головного лікаря закладу. Але жодні зрушення не були б можливі, якби старий колектив КЛШМД не підтримав дій нового менеджера. 

    ***

    За громіздкою конструкцією з монітором, джойстиками та педалями хірург сидить, як за письмовим столом. Впираючись у спеціальні підлокітники, він зосереджено схилився над екраном і, здається, майже не дихає. Три лапароскопічні проколи, по вісім міліметрів кожен, розміщена у череві камера, що транслює збільшене у двадцять разів тривимірне зображення, та майже три години роботи — і ще одне врятоване життя. 

    На початку березня у КЛШМД привезений зі США робот-хірург Da Vincі вперше прооперував дитину. Завдяки диво-техніці команда медиків позбавила 13-річну дівчину кишкової непрохідності, яка розвинулася внаслідок уродженої патології кишківника. А за місяць перед тим Da Vincі допоміг хірургам без жодного розрізу видалити 50-річному чоловікові смертельно небезпечну діафрагмальну грижу. 

    Останній рік «Топольна» не зникає з новин. Тут почали масові мультиорганні посмертні пересадки, а також відкрили опорне відділення, вистоявши дві хвилі COVID-19. А ще ж десять років тому львів’яни, почувши, куди саме їх везтиме «швидка», часто відказували: «Краще переболить удома».  

    Надії на те, що 23-річному Миколі зі Львівщини вдасться врятувати ліву руку, майже не було. Кістки, судини, нерви, сухожилля — все було понівечене. Кінцівка трималася на самих лише шматочках шкіри. Хлопець працював на будівництві, закладав пісок і цемент у бетономішалку, коли хтось випадково увімкнув її. Руку затягнуло й пошматувало. Він намагався зарадити правицею, але йому і там розтрощило палець.

    — Бачила, Гнат Герич, хірург з лікарні на Топольній, пришив руку хлопцеві? І вона працює! — написала мені подруга.

    Гната Герича, завідувача відділення першої хірургії КЛШМД, у львівській пресі називають «лікарем, що робить ювелірні операції». Миколина рука була пошкоджена у місці, де зосереджено дрібні судини й нерви, а сухожилля були повністю вирвані. За шість годин операції Герич разом з асистентами зібрав і зафіксував кістку, а сухожилля, судини й нерви зшив під мікроскопом. За п’ять днів рука вже працювала.

    — Раніше такі травми були показом до ампутації, — пояснює лікар. — Відірваних частин не пришивали, а просто формували на тому місці так звану культю, та й по всьому.

    Протягом того самого тижня хірурги пришили іншому пацієнтові руку на рівні передпліччя. 

    — Нині подібні операції вже стали буденними. Практично щомісяця маємо кілька випадків реплантації, — розповідає Герич.

    Їх роблять за допомогою спеціального мікроскопа, який має багаторазове збільшення. Адже структури там дрібнесенькі, як волоски. Зшивають їх так само мікрохірургічними інструментами.

    — Реплантація — престижна операція, — додає хірург. — Це ювелірна робота, результат якої, тим не менш, очевидний. Приїжджає людина з відірваною кінцівкою або її частиною, і після 5-7 годин в операційній усе приживається й відновлюється. Ми навчилися працювати як за кордоном. Пацієнти залишаються у відділенні геть не довго — кілька днів після операції. А далі, якщо можливо, їх скеровують у поліклініку під нагляд тамтешнього лікаря. 

    Первинно Da Vinci розробили для оперування військових у гарячих точках — там, де зазвичай не можуть оперувати професійні лікарі. Технічний спеціаліст і парамедик під’єднували блок до пацієнта, а лікар віддалено, за допомогою пульта, робив хірургічні втручання. Додатково робота готували до хірургії в космосі. 

    — Ця робототехніка повністю керована людиною: усі процеси виконує хірург, — пояснює Герич. — Комп’ютер передає мікрорухи джойстика до спеціальних роборук, які працюють біля пацієнта. Та робот має перевагу — може коригувати людські дефекти, наприклад, тремор, а грубші рухи взагалі зупиняти за допомогою систем безпеки. Da Vinci «знатиме», коли щось піде не так.

    ***

    — Ми не віталися з ним, — анонімно каже заступниця очільника іншої великої львівської лікарні. — Не хотіли пускати у своє середовище. Ви ж розумієте: Самчук приїхав у лютому, а восени того року були місцеві вибори. Щоб пов’язати ці дві події, не потрібен аналітик. Від нового життя лікарні швидкої допомоги залежав, зокрема, і рейтинг тепер уже переобраного мера. 

    У лютому 2020-го львівський мер Андрій Садовий запросив очолити КЛШМД уролога з Волині Олега Самчука. Вдома 34-річний Самчук очолював Ковельську центральну районну лікарню, і за якихось чотири роки зумів вивести районний медзаклад на європейський рівень надання медичних послуг. Саме в Ковелі вперше в Україні зуміли пересадити серце. Звідси фактично стартувала вітчизняна програма трансплантацій. До нього лікарню майже три десятиліття очолював його батько-хірург. Молодший Самчук став головним лікарем майже у 30, його батько — у 31. Самчуки — медична династія: мати — не­вропатолог, бабуся була фельдшером, сестра й дядько з тіткою — теж лікарі.

    — Я охоче підтримую міф, що отримав посаду у спадок. Нехай так думають. Головне — реальні справи. У ковельську лікарню ми залучили 400 мільйонів позабюджетних благодійних коштів — зробили гарні ремонти, придбали обладнання. Лікарня мала все необхідне. У Львові ж усе було стареньке, пострадянський ремонт. Тому ми вирішили повністю відновити лікарню, від палат до санвузлів, і оснастити сучасним обладнанням, — каже головлікар. — Я людина конкретна, не люблю базікати. Сказали — зробили. Для мене це важливо.

    — Все закрутилося, — розповідають мені медики  «швидкої», — коли у нас змінився головний лікар. Не те щоб до нього був поганий персонал. Просто все, як виявилося, залежало від менеджера.

    Окрім залучення роботизованої хірургії, минулого року КЛШМД долучилася до пілотного проєкту МОЗ із трансплантації та авансом отримала державні кошти на проведення як родинних, так і посмертних пересадок. Лише протягом 2020-го тут трансплантували п’ять сердець, 16 нирок (8 — від посмертних донорів) і одну печінку. У медзакладі переобладнали або запустили з нуля усі можливі відділення для дорослих: судинну хірургію, кардіохірургію, відділення гемодіалізу та нефрології, ендоурологію, торакальне, ЛОР та інтернаційне відділення. 

    Лише за кілька місяців лікарня вирішила проблему з кількадесятилітньою «бородою» — облаштувала під’їзд для «швидких» і парковку для відвідувачів. У КЛШМД також з’явився внутрішній електронний документообіг, щоб пацієнт не носив папірці, а кожен лікар, відкриваючи спеціальну комп’ютерну програму, одразу бачив, який саме хворий до нього потрапив.

    Утім, жодні зміни не стали б можливими, якби головлікар не знайшов спільної мови з персоналом КЛШМД. І попри те, що частину довелося звільнити, а ще кілька пішли за власним бажанням, основний  «кістяк» медперсоналу лікарня зберегла — тих, хто поділяє Самчукове прагнення до змін.

    — Самчука ми боїмося, — каже анонімно лікарка, що у КЛШМД працює вісім років. — Він жорсткий і конкретний. Завжди на місці, у будь-який час може зробити обхід, зайти у відділення. На 8 ранку він уже в лікарні, об 11-ій вечора він іще тут. Спочатку ми не вірили у зміни, адже Самчук раніше не працював у нашому колективі. Він прийшов із власними правилами та власною командою. Повиганяв із зони комфорту більшість тутешніх працівників. І хоча одразу оголосив, що не хоче втрачати кадри, сказав, що не триматиме людей, які ходять відділами з кавою та консультують амбулаторних пацієнтів, поки інші працюють ночами. 

    За рік від переїзду Самчука до Львова навіть ті, хто спочатку його не сприймав, змінили погляди. Нині львівська лікарська еліта розповідає про головного лікаря «швидкої» на прикладі буханця хліба. Мовляв, усе велике починається з малого. Спочатку ламаєш корупційну схему, коли керівництво щомісяця «заробляє» сотні тисяч гривень, закуповуючи хліб для лікарні вдвічі дешевше, ніж на папері. А потім на місці занедбаного медзакладу робиш чи не найкращу операційну в Україні. 

    ***

    Життя 36-річного Сергія Козачка, що з дитинства мав ваду серця, змінив раптовий вечірній дзвінок — з’явився донорський орган. Вже за 10 хвилин чоловік був зібраний і каретою «швидкої» рушив до Львова. Тієї ночі у листопаді команда із 40 лікарів зі Львова та Києва зробила одразу три операції з пересадки органів від померлого донора. Пересадили дві нирки та серце, таким чином врятувавши одразу три життя.

    — Чого найбільше хочете? — запитали Сергія під операційною.

    Найбільше він хотів прокинутись.

    Козачок швидко став на ноги. Почав робити вправи ще в реанімації. Незначні фізичні навантаження видавалися неймовірними кроками вперед — підняти ногу, поворушити пальцями.

    — Лікар сказав, що моє серце — найбільше, яке він бачив у житті. Воно займало половину грудей, — розповідає Сергій.

    Нині в ньому б’ється чуже серце. Втім, каже, вже з ним здружилися.

    — Після раніше перенесених операцій через порушені нервові закінчення моє рідне серце було холодним. Якось із дружиною потрапили під авіаобстріл у Торецьку, то її серце з грудей вистрибувало, а я лишався цілком спокійним. Натомість коли пересадили нове, від перших днів почав його відчувати. Чуже серце реагує на всі мої переживання. 

    Подібні історії з практики КЛШМД — більше не унікальні. Поступово вони стають нормою.

    ***

    — Чого Самчукові вдалося, а іншим не вдавалося? — риторично питає заступник голови однієї з лікарень Львова. — Бо йдеться не про спроможність, а про бажання. Інші також могли — але не хотіли. Насправді жодна політична воля й відчинені двері не здатні робити дива, якщо лікарнею керує не та людина. «Швидкій» пощастило. 

    До Львова Самчук привіз із собою команду досвідчених лікарів із Волині. Ледь не вперше здійснив ротацію частини керівників відділень. Скоротив перебування хворих на стаціонарі, за можливості одразу виписуючи під нагляд сімейного лікаря. Але найбільшим здобутком головного лікаря у самій КЛШМД називають чесний і доцільний розподіл бюджетних коштів, а також уміння залучати гроші меценатів. 

    Благодійні внески не суперечать українському законодавству. Проте часто медзаклади не вміють домовлятися з меценатами й пояснити людською мовою, чому негайно потребують певного устаткування, а держава не може тому дати ради. Мабуть, Самчук уміє. Рóбота Da Vinci лікарні на Топольній подарувала поштово-логістична група компаній Meest. До підтримки «швидкої» долучаються польські та німецькі партнери, польське МЗС, Народна самооборона Львівщини, Lviv International Rotary Club. 

    Останній налічує близько 400 членів та організовує в Україні різні міжнародні програми. Минулоріч клуб допоміг львівським лікарям у боротьбі з коронавірусом, надавши медзакладам засоби індивідуального захисту, кисневі концентратори й пульсоксиметри.

    — Раніше у Львові думали, що в лікарню швидкої допомоги везуть помирати, — розповідає президент Lviv International Rotary Club Олексій Гусєв. — Але завдяки вдалій комунікації з головним лікарем наша організація змогла долучитися до перетворення КЛШМД на сучасний медичний хаб.

    Загалом ми обрали сім лікарень, яким допомагали в боротьбі з коронавірусом, зокрема й лікарню швидкої допомоги, адже цей медзаклад став опорним у боротьбі з COVID-19, збільшивши кількість ліжок для хворих на ковід від 300 до понад 600.

    Міжнародний клуб також допоміг львівським лікарням обладнанням для гемодіалізу з Франції та медичними ліжками, матрацами й меблями з Німеччини, вживаними, але досі якісними. Загалом Львів отримав 15  фур з устаткуванням, 10 із яких поїхали в лікарню швидкої допомоги. 

    — Ми обрали «швидку», бо для нас важливо забезпечити правильне подальше використання переданого обладнання, — пояснює Гусєв. — Ця лікарня  співпрацює з нами, а не лише просить. Коли ми запропонували лікарні швидкої допомоги роботу у проєкті з реабілітації, одразу отримали згоду. Не треба було писати листи, чекати, погоджувати. Коли нам потрібно було підписати меморандум про співпрацю між лікарнею, нашим клубом і партнерами у Данії в проєкті боротьби з коронавірусом, ми зробили це за 24 години. Така швидкість — безумовна заслуга менеджменту. 

    ***

    Про зроблене Олег Самчук  відповідає швидко.

    — Є таке слово «вистачає». Ось є дві господині — одній вистачає того, що має, а інша хоче побілити паркан, помити вікна. Їй не вистачає. Не говоритиму за інших, але мені не вистачає того, що тут було. Я з великою повагою ставлюся до попереднього головного лікаря, але чому тут раніше нічого не змінювалося, не знаю.

    За словами радниці львівського мера Оксани Рубай, нинішня допомога та сприяння КЛШМД не означає, що місто фінансуватиме лише цю лікарню. Але реформувати всі лікарні одночасно неможливо.

    — Це занадто велике навантаження на міський бюджет, — пояснює Рубай. — Утім, починати з чогось треба. Ми ж не можемо сказати: «Як немає коштів на всі лікарні, то нічого не робитимемо». Або давати всім потроху — і в результаті жодна не виконуватиме своїх функцій на 100%. Тому насамперед кошти заходять туди, де є хороший менеджер. Для КЛШМД ми цілеспрямовано його шукали — і знайшли.

    Журналістка, що досліджує тему трансплантології в Україні, засновниця ГО «Всеукраїнська платформа донорства iDonor» Ірина Заславець називає Олега Самчука «пазлом, якого бракувало» в історії української трансплантології.

    — Коли у Ковельській районній лікарні вперше пересадили нирку від посмертного донора — то була бомба, кинута у тихе болото української трансплантології, яка нібито існувала, а насправді — ні. Інститут трансплантології наче маємо, а трансплантацій немає. Тодішній головлікар ковельської лікарні Олег Самчук став саме тим пазлом, якого бракувало, — пояснює Ірина.

    Може, цього пазла бракувало і «Топольній». 

    — Ми першопрохідці, — каже мені Самчук на прощання. — Робити перший крок може бути тяжко, але комусь після нас ітиметься легше. Я маю один простий принцип: все життєздатне — приживеться, все нежиттєздатне — відімре.


    [Репортаж створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00