100 днів протесту
    Олександр Васюкович 16 Листопада 2020

    100 днів протесту


    Білорусь переживає наймасштабніші масові протести за всю історію. 16 листопада минає сто днів, відколи білоруси мирно, але наполегливо вимагають: «У-хо-ди!». Люди по всій країні вважають результати останніх президентських виборів сфальсифікованими, та попри це — Олександр Лукашенко, який вже 26 років керує Білоруссю, нікуди йти не збирається й інавгурувався вшосте. Цього разу таємно.  

    Тоді як лідери опозиції або за ґратами, або за кордоном. За сто днів протестів людей били і катували, тисячі затримані, відкрито щонайменше 900 кримінальних проваджень. 

    11 днів в ізоляторі провів фотожурналіст Олександр Васюкович, який з перших днів документує протести.

    «Після затримання постійно думаю про те, що таке може повторитися і наступного разу може бути гірше. Але важливо продовжувати працювати, незважаючи на тиск. Незалежна журналістика повинна бути! — говорить він. — Я знаю, що якщо мені розіб’ють техніку — мені допоможуть.  Ми зараз маємо величезну хвилю солідарності. Якщо посадять — це, звісно, гірше, але я готовий і до такого».

    На кийки, постріли, світло-шумові гранати, масові арешти, побиття та тортури силовиків протестувальники продовжують відповідати маршами, страйками, біло-червоно-білими прапорами та гаслами. Як довго це триватиме, якщо вже зараз відомо про декількох загиблих? 12 листопада у реанімації помер 31-річний Роман Бондаренко. Чоловіка побили, коли він поцікавився, чому у його дворі знімають біло-червоно-білі стрічки.

    «Думаю, мирний протест скоро себе вичерпає, бо з людей все більше і більше знущаються, — каже Васюкович. — На це може бути тільки рівноцінна відповідь. Але у нас немає ані традиції інших протестів, ані радикальних угруповань. Виходять звичайні люди, які не дуже розуміють, як чинити спротив тим, хто йде проти тебе зі зброєю.

    Важко усвідомлювати, що закон не діє і дехто може робити абсолютно все, що захоче. Це узаконена система знущань із людей. 

    До цього не можна бути байдужим. Не буду приховувати: я однозначно прихильник змін і абсолютно на боці протестувальників. Але це не означає, що я не працюю за стандартами чи не дотримуюсь журналістської етики. 

    Мені не складно знімати, коли людей б’ють. Мені складно розуміти, що я взагалі не можу на це вплинути». 


    Спецпризначенці погрожують демонстрантам зброєю, 9.08.2020

    Поранений світлошумовою гранатою, 09.08.2020


    Перший масштабний недільний марш біля стели «Мінськ — місто Герой». Після цього демонстранти почали збиратись на страйк кожної неділі, 16.08.2020

    Жінка плаче біля урочища Куропати, де розстрілювали репресованих білорусів у 1937-1941 роках, цого разу з Куропат стартує живий ланцюг солідарності. 21.08.2020

    Площа Незалежності, 21. 08.2020

    Люди спостерігають за недільним маршем з під’їзду будинку, 23.09.2020

    Бабуся загиблого протестувальника Микити Кревцова плаче над могилою онука. Після мітигну хлопець зник, а через три дні його знайшли повішеним у лісі. 25.08.2020

    Недільний марш у Мінську, 30.09.2020
    Недільний марш у Мінську, 30.09.2020
    Недільний марш у Мінську, 30.09.2020

    Мітингарі під дощем біля палацу Незалежності, 30.09.2020

    Розгін недільного маршу, 13.09.2020

    Жінка просить силовиків не забирати протестувальників після студентського страйку, 01.09.2020
    Ветеран під час недільного маршу, 04.10.2020
    Спецпризначенці не дали можливості зібратись на страйк біля стели «Мінськ — місто Герой», 11.10.2020

    Силовики встановили кордон дорогою до метро «Пушкінська» та розганяють людей пострілами

    Протестувальник чіпляє на ліхтар прапор Білорусі

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00