Останній поверх
    Влад Лукащук 19 Лютого 2021

    Останній поверх

    Як людині живеться без дому


    Крізь мутне вікно станції метро він тривожно спостерігає за світом назовні. Ось, здається, до нього йде поліцейський. Ні. Поліцейському потрібен банкомат поблизу. Чоловік відводить погляд і знову дивиться у вікно.

    На Лук’янівській о дев’ятій ранку — як і домовлялись. Якби Геннадій не дотримав обіцянки, сконтактувати з ним не вдалося б. Телефона він не має.

    — Ви сьогодні вже їли? — питаю.

    — Ні.

    ***

    Виходимо з вестибюля станції під лапатий снігопад. Не порівняти з колючою злою крупою, що падала з неба вчора. Геннадій взутий у низькі осінні черевики з розводами від солі. За кожним кроком штанина підскакує, оголюючи тонку діряву шкарпетку. Гола шия за недбало запнутим шаликом — мабуть, найменший клопіт. Найпримітніше з його оснащення для протистояння світу — насунута на самі очі синьо-червона шапка з символікою німецького футбольного клубу «Баварія».

    — Вам не холодно?

    — Сьогодні тепло. Холодно було вчора.

    Спершу Геннадій не надто говіркий. Навіть хто він і звідки, розповідає неохоче. Народивсь у Курську, однак вважає себе українцем. Як доказ наводить прізвище на -енко. Працював то тут, то там. Востаннє на поліграфії. Ні дітей, ні дружини. Жив із мамою, але вона у 2014-му померла.

    Після хот-дога і американо з молоком Геннадій трохи тане.

    — У мене батько лишився, живе у Москві, — називає батькове ім’я і рік народження. — Щоправда, адреси я не пам’ятаю. Думав звернутись у російське посольство, щоб вони його знайшли.

    — Навіщо?

    — Та, може, поїхав би до нього.

    Востаннє вони з батьком спілкувалися наприкінці вісімдесятих. Чи живий він, Геннадій не знає.

    ***

    Як зазвичай куцо називають чиєсь персональне пекло, Геннадій опинився у складних життєвих обставинах. Як водиться, зустрів там чорта. Геннадію випав чорт у подобі афериста. В аферистів нюх на складні життєві обставини.

    — Треба було повертати кредит. Він мені порадив: продамо твою квартиру, ти повернеш борги, а я допоможу тобі купити нову. Зрештою замість квартири підсунув якусь кімнату. Мовляв, це все, на що вистачає.

    — Чому ви відмовились?

    — Після власної квартири не хотілося перебиратись у кімнатку.

    Геннадій відповідає своєму давньогрецькому імені. Всередині він — шляхетний.

    Кредит йому знадобився, щоб повернути борги. Боргів, каже, назбиралося через низьку зарплату і щомісячні позики — до получки.

    — А де поділися гроші, за які ви збирались купити квартиру?

    — Після повернення кредиту там залишалося всього 50 тисяч.

    — Як ви їх витратили?

    — На оренду житла.

    ***

    На залізничному вокзалі водиться зграйка жінок із картонними табличками на грудях. Квартири подобово. Геннадій свого часу зацікавився.

    — Місце було прекрасне — Сирець, ліс. А квартира… Холодильник, якого не треба розморожувати. Плита, що запалюється без вогню, — Геннадій у захваті. — Одна біда — дорого. Дві тисячі за три доби.

    — Скільки ви там прожили?

    — Три тижні.

    Геннадій виселився у хостел. Та останніх грошей не стає особливо швидко. Так він опинився на вулиці.

    Столична влада налічує в місті майже чотири тисячі безпритульних. Утім, це лише ті, хто звернувсь у Центр обліку бездомних осіб. Реальна цифра, як і личить усьому реальному, мало кому відома.

    ***

    Підходимо до панельки неподалік метро.

    — Оно, бачите білі вікна на 14-му поверсі? Нові власники зробили ремонт, заодно і вікна замінили. Зараз ми підемо до мене додому.

    — Ви звертались у поліцію?

    — Ходив із договором до юриста. Той почитав і сказав, що нічого не вдієш.

    Чекаємо, поки хтось вийде з під’їзду. Щойно двері відчиняються, Геннадій починає бігти. Стильно вдягнений молодик помічає фотографа — і притримує двері. 

    Новенький ліфт везе нас на 12-й поверх. Там у коридорі є шафка з комунікаціями, де Геннадій зберігає всі свої нехитрі пожитки. Каремат, рюкзак, шматки картону. Лад у шафці майже ідеальний.

    Щовечора Геннадій дістає з шафки каремат і картонки. Піднімає їх на свій останній поверх. Під дверима чужої власної квартири, в затишному куті з батареєю, він влаштовується на нічліг. Затишним буває навіть кут.

    Ані на сусідів, ані на нових власників квартири Геннадій не нарікає. Він чемний, і його ніхто не чіпає.

    — Ось, можете подивитись, — наостанок запрошує глянути в отвір спільних для двох квартир дверей. — Моя та, що праворуч. 

    Показуючи своє минуле життя у квартирі, Геннадій не вживає слова «колишня».

    *** 

    — Все, що ви бачите, — роздавання обідів, теплих речей, карематів, — ініціатива винятково громадських та релігійних організацій, — розповідає зумом Олексій Хижняков, координатор Спільноти Святого Егідія (в Україні вони вже три десятки років допомагають людям у «складних життєвих обставинах»). За його спиною біля Південного вокзалу безхатькам просто зараз роздають вечерю. — Міська влада не створила жодних умов, щоби безпритульні могли пережити морози.

    — А що з пунктами обігріву?

    У міській адміністрації кажуть про 33 пункти. Часто такий пункт обігріву — це стілець у коридорі. Працюють вони здебільшого до 17:00. Ані переночувати, ані прийняти душ там немає змоги. Хіба що в Домі соціальної опіки на Суздальській, 4, — теоретично. 

    Як немає паспорта — не пустять. Як паспорт є, але без київської прописки, — спровадять у місто, де зареєстровані. Мовляв, хай з вами там розбираються. Втім, і столична прописка не завжди допоможе — скажуть іти ночувати у свій район. У нинішні люті морози, правда, можуть зробити виняток — під тиском активістів і перед очима якогось владного вельможі прийняти на одну ніч. Із вошами — за двері! Хоча в такій ситуації могли б викликати фахівця, який потруїть паразитів. 

    Загалом є безліч причин вас не взяти. Нещодавно із 35 осіб, які хотіли заночувати в закладі, відбір пройшла лише одна людина.

    — Що стається з тими, хто не знаходить нічлігу?

    — Лише за моїми даними, за минулий екстремально холодний тиждень замерзли 14 людей, — каже Хижняков. — Насправді жертв може бути вдесятеро більше. Не кажучи про тих, кому ампутували відморожені кінцівки. Те, що у XXI столітті в центрі європейської столиці люди десятками гинуть від переохолодження, годі назвати інакше як гуманітарною катастрофою.

    ***

    Годують безпритульних у різні дні у певних точках: вівторок — Голосіїв, четвер — Дарниця, субота — Майдан. Заради миски гарячого супу дехто з безхатьків їде з іншого району. Хтось іде пішки. Сьогодні неділя. Ми сідаємо в трамвай і вирушаємо на Борщагівку.

    Поки їдемо, Геннадій питає, чи не знаємо ми, де можна помитись. 

    Коли виходимо на зупинці «Гната Юри», до роздавання обідів лишається понад годину. Питаю Геннадія, чи йому нічого не треба у «Великій кишені», що поряд.

    — Треба, — каже Геннадій. — Манікюрні ножиці.

    Всередині наполягаю, щоб брав усе необхідне. Геннадій піддається. Бере два банани. Питає, чи можна взяти кілька сардельок. На власний розсуд кладу йому хліб і кільку в томаті. Хліб — нарізаний, консерва — з кільцем. Геннадій сміливішає і нахиляється по шоколадку з чорничною нугою.

    В Інтернаціональному парку помічаємо купку немолодих, погано вдягнених людей з пошарпаними пакетами. Поки стоїмо збоку, Геннадій курить і спілкується з нами про фотографію. Пригадує, що його тато теж любив фотографувати. Втім, він не мусить нам доводити, що є людиною.

    Народу прибуває, юрма збивається у хаотичну чергу. Білим бусом приїздять волонтери. 

    — З Днем закоханих! — вітає хтось.

    Натовпом прокочується сміх.

    Волонтери роздають талончики з порядковими номерами. Сьогодні Геннадій їстиме четвертим.

    Крім їжі, привезли теплі речі. Синьо-червона шапка зникає з поля зору. За деякий час Геннадій виринає із задушливого місива замусолених курток і шуб із парою устілок на алюмінієвій фользі.

    ***

    — Вкотре нагадуємо, — волонтер іде вздовж натовпу, щоб усі чули. — Після того, як поїли, сміття тут не залишаємо. Туалет теж робимо подалі. Ми ж не хочемо, щоб нас вигнали, правда?

    Ні, ми не хочемо. Відповідають схвальним гулом.

    Поки Геннадій отримує свою порцію, волонтер підходить до нас.

    — Навіщо ви це знімаєте?

    Пояснюємо, хто ми і звідки.

    — Зрозуміло, — каже. — Я запитав, бо багато мешканців навколишніх будинків проти, щоб у них під боком збирались такі люди.

    У наборі Геннадія — повноцінний обід: суп, картопля, хліб, пакетик із печивом і цукерками. 

    — Смачного! — кажемо. За такої температури все холоне швидко.

    — Дякую, — відповідає він. — Я потім. 

    Із нежонатого й бездітного на початку нашої зустрічі Геннадій під її кінець перетворився на розлученого батька 21-річного сина. У супермаркеті, крім шоколадки, взяв іще чвертку «Мороші». І пачку «Вінстона» з двома капсулами. Насправді невідомо, чому він опинився на вулиці. Та винні й невинні мерзнуть однаково. Тому, вкладаючись спати, тихо кажу:

    — Добраніч, Геннадію.


    [Репортаж створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00