Останній проукраїнський
    Сергій Ваганов 28 Квітня 2021

    Останній проукраїнський

    Мирна хода проти зброї. Сім років тому, 28 квітня 2014-го, у Донецьку відбувся останній проукраїнський мітинг. Містом, яке на той час уже було окуповане російськими гібридними силами, пройшлися тисячі людей та проїхалися кілька десятків машин «Автомайдану». Загорнуті у синьо-жовті стяги, активісти скандували «Слава Україні!» та слухали патріотичні пісні. Мали б дійти з вулиці Артема до торговельного центру «Донецьк-сіті», та на півдорозі на процесію напали невідомі. 

    Вони були озброєні травматичними пістолетами, ножами, битами та газовими балончиками, чоловіки у балаклавах били всіх без розбору — чоловіків, жінок, старих та дітей. Коли ж зрозуміли, що активісти будуть намагатися чинити опір навіть голими руками, — кинули у ходу кілька шумових гранат. 

    Фотограф із Донецька Сергій Ваганов пригадує той день як «криваве місиво» та «розгром українського мітингу за активної участі і пасивного пособництва міліції». Зрештою, на восьмому році бойових дій, які насправді є неоголошеною російсько-українською війною, чимала частина службовців силових структур Донбасу так і залишилася на боці російських гібридних сил. 

    На останньому проукраїнському мітингу у Донецьку від рук бойовиків та їхніх прихильників постраждали кілька десятків людей. Від початку травня і протягом літа 2014-го місто масово залишали мирні мешканці. За даними Міністерства соціальної політики, статус вимушених переселенців мають понад 1,5 мільйона українців. Вони — ті, чиї домівки залишилися на окупованій частині Донбасу та в анексованому Криму. 

    Автор знімка — Сергій Ваганов. Член Національної спілки фотохудожників України, переможець міжнародних фотоконкурсів і багаторічний кореспондент українських та міжнародних фотоагенцій, таких як Associated Press, EPA, France Press, УНІАН. Понад 20 років Сергій знімав Донецьк.


    Дивіться також:

    20 років із життя Донецька в об’єктиві Сергія Ваганова

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00