Пулітцер-2020: Ошукані
    The New York Times 8 Червня 2020

    Пулітцер-2020: Ошукані

    Браян М. Розенталь — The New York Times

    Щодня близько чверті мільйона людей ловлять нью-йоркські жовті таксі. Місто придумало жетони таксі у 1937 році, дозволивши таксувати на своїх переповнених вулицях лише тим водіям, хто прикрутив до капота бляшанку-ліцензію. Власники могли їх продавати й купувати. Десь половину жетонів було визначено як «незалежні» — тобто у безпосередній власності водія. Іншу половину із часом скупила невелика купка підприємців, побудувавши цілі автопарки, які контролювали ринок. 

    Колись власна ліцензія вважалася гарантованим шляхом до фінансової безпеки, адже люди ловитимуть таксі за будь-яких часів. Покоління іммігрантів заощаджували роками, аби лише вистачило на заповітний жетон. Утім, як виявило власне розслідування The New York Times, протягом 2002-2014 років могутні лідери індустрії штучно роздували ціни на жетони. Це спричинило їхнє п’ятикратне здорожчання — з 200 тисяч до мільйона доларів за ліцензію, — хоча заробітки таксистів не надто зростали. Надута булька лопнула, і сотні водіїв, які придбали жетони у борг, збанкрутіли. Понад десятиліття недосвідчених іммігрантів заманювали у сучасну версію боргового рабства, коли ті роками платили самі лише відсотки, позбувалися прав і змушені були нескінченно віддавати чи не увесь свій місячний заробіток. 

    Серія матеріалів Браяна Розенталя про те, як безрозсудні позики зруйнували ціле покоління таксистів, отримала Пулітцерівську премію-2020 з журналістики у номінації «Розслідувальна журналістика». Матеріали у вільному доступі можна прочитати мовою оригіналу за посиланнями на сторінці премії.

    Фото: Kholood Eid / The New York Times

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00