«Родичі померлих бояться самоізоляції більше за хворобу»

— Запросили на похорон людей зо двісті, з яких 40 чи 50 потім опинились у лікарні. А позитивний тест на COVID-19 у тої дитини прийшов з лабораторії тільки за два дні після похорону, — розповідає про нещодавній випадок у місті 68-річний професор, начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи Віктор Бачинський. 

Каже, попри вмовляння та висновок спеціалістів, які після розтину навіть без тесту розуміли, що найімовірніша причина — коронавірус, батьки піврічного хлопчика все ж влаштували масове прощання.

— Що робити, щоб достукатися до людей і щоб вони нарешті усвідомили всю серйозність пандемії? Хай це може здатися жорстоким, але я думаю: всі, хто розслабилися чи не вірять, що коронавірус існує, мали б на власні очі побачити, як люди задихаються в реанімаціях від наслідків COVID-19. Можливо, це вразить їх та врешті порятує, — каже професор, сидячи в невеликому кабінеті в одній будівлі з моргом. 

Відмова від розтинів

У квітні Бачинський був одним із тих, хто підтримав рішення тимчасово припинити розтини в бюро судмедекспертизи. На відміну від патологоанатомів, які досліджують тіла за скеруваннями головних лікарів і перевіряють, чи за життя був правильно встановлений діагноз, судмедексперти працюють із тими, хто помер поза медзакладом. Наприклад,  удома, в результаті аварії, нещасного випадку чи у кареті швидкої допомоги. Навесні, в період часткової зупинки роботи, у бюро не проводили розтинів тих, хто за життя міг мати підозру на COVID-19. Ухвалюючи кожне таке рішення, спиралися, зокрема, на свідчення родичів померлих. Віктор Бачинський дотепер вважає, що так було правильно. 

— На початку пандемії, коли вірус був мало вивчений, відмова від досліджень тіл померлих із підозрою чи підтвердженим COVID-19 допомогла нашим працівникам уберегтися від можливого зараження, — каже він. 

Його колега, 54-річний доцент Ілля Беженар, який очолює у бюро відділ експертизи тіл померлих, навпаки, переймається, що навесні судмедексперти згаяли час і не побачили на розтинах щось таке, що могло б допомогти боротися з пандемією:

— Коли розтинів не проводили, ми не могли побачити легені людини, щоб виявити ознаки коронавірусу та спрямувати аналізи на дослідження. Відтак родичі потенційно хворого могли також заразитися й понести вірус далі. Плюс це обмеження, як мені здається, вплинуло на загальну статистику померлих від наслідків коронавірусної інфекції. Якщо людина помирала вдома чи посеред вулиці, то невідомо, був COVID-19 чи ні.

У бюро є величезна книга з розміткою по горизонталі. Сюди щодня вручну вносять дані про померлих: вік, причина смерті, додаткова інформація, а віднедавна — ще й примітка про те, чи була людина хвора на COVID-19. У серпні ледь не в один день тут з’явилися записи про двох померлих від наслідків коронавірусу: один був 1935 року народження, інший — 2020-го.

Нові правила

— Ми вважаємо, що від початку карантину в бюро було понад 30 померлих із коронавірусом, — продовжує Беженар. — Проте лабораторно підтвердженими є лише сім випадків. На розтині судмедексперти бачать явну картину COVID-19: не тільки чорні легені, а й, наприклад, вплив вірусу на органи травлення — ерозії слизової оболонки шлунку, що вражають судини, викликають кровотечу, геморагічний шок і, врешті, смерть. Але підтверджень мало, адже ми не знаємо достеменно, скільки часу вірус живе у тілі померлої людини.

За словами доцента, правила поводження з тілами тих, хто за життя хворів чи мав підозру на COVID-19, МОЗ видавало поступово. Хоч фахівці бюро, як стверджує судмедексперт, припускають, що коронавірус після зупинки серця активний у тілі ще 8-10 годин, міністерство рекомендує починати розтин аж за добу після смерті.

Зараз судмедексперти працюють на повну, проводячи розтини геть усіх, хто потрапляє на їхній стіл, хоча й за новими правилами.

— Останні з рекомендацій МОЗу, — підкреслює Ілля Беженар, — датовані початком серпня й викладені у постанові головного санітарного лікаря України №44. Ми починаємо розтини не з черепної коробки, а з грудної порожнини — щоб, у разі чого, відразу виявити уражені вірусом легені. А ще не використовуємо під час розтинів гарячої води, пара якої здатна підняти вірус вгору — небезпечно близько до обличчя спеціаліста. Звісно ж, розтини, де є підозра чи факт COVID-19, проводять у спеціальних захисних костюмах, які між собою ми називаємо протичумними.

Ризик інфікуватись

У кабінеті, спільному ще з декількома судмедекспертами, за столом, схожим на шкільну парту, сидить завідувач відділу комісійних експертиз Микола Мельник. Разом із колегами він займається складними справами, до експертизи яких залучають мінімум двох спеціалістів. Пригадує, як нещодавно сам інфікувався COVID-19, — упевнений, що це сталося на роботі. 

— Працювали в масках і рукавичках, але я все одно захворів. Як потім виявилося, заразився від колеги, у парі з яким проводив експертизу. У мене симптоми з’явилися на п’ятий день після контакту, а напарник зліг раніше. Звідки він узяв коронавірус, точно не відомо. Я переніс вірус доволі легко й повернувся на роботу після того, як ПЛР-тести двічі виявилися негативними. А от колега потрапив у лікарню й хворів 45 днів. На щастя, він уже також одужав. 

Засоби захисту, а з ними й можливість проводити розтини померлих від наслідків коронавірусу, у працівників бюро з’явились не одразу. За словами професора Бачинського, на початку пандемії судмедексперти, як і інші лікарі в Україні, не мали ані спеціальних костюмів, ані бахил, масок та щитків. Забезпечити бюро необхідним вдалося зрештою з допомогою Міжнародного комітету Червоного Хреста. 

Дезінфектори, захисні костюми й дотримання карантинних правил не дають медпрацівникам 100% гарантії не інфікуватися коронавірусом. Втім, годі точно відстежити, чи зараження відбулося на роботі, дорогою додому чи ще деінде. За словами Бачинського, на відміну від працівників звичайних медзакладів, співробітники бюро, ймовірно, не отримають і обіцяних владою 300% надбавки за роботу з інфікованими COVID-19. Адже бюро судмедекспертизи підпорядковується одночасно МВС і МОЗ, що частково ускладнює всі процеси, а бюджету самого закладу на доплати, за словами  начальника, не вистачить. 

Серед усіх працівників бюро чи не найбільший ризик інфікуватися COVID-19 мають ті, хто працюють у канцелярії і поєднують одразу декілька посад.

Тетяна Любімова є експерткою-лаборанткою  й веде документацію. Але загалом, каже, може й «навести красу» — загримувати й забальзамувати померлого, а потім із допомогою санітарів вже одягненого помістити у пересувний холодильник, який поставили приватні підприємці. Доба зберігання тіла тут коштує від 180 до 500 гривень. Їдучи із заробітків з-за кордону, родичі померлих можуть просити тижнями зберігати тіло небіжчика у холодильнику.

— Я не проводжу розтинів. Але теж маю великий ризик заразитися коронавірусом. Родичі, друзі, померлі, яких гримую, — всі проходять через мене, — каже Тетяна. Попри ризики, вона залишається працювати в бюро.

Навесні колектив вирішив так: хто не відгуляв відпустки — відгулює, хто хотів на лікарняний — іде, а хто все усвідомлює, не перебуває у групі ризику і готовий працювати — одягає маску, рукавички, бере дезінфектор і виходить на роботу.

Обережність задля життя

Поховання у період пандемії обговорюють не тільки в бюро, а й по всій країні. Навесні медики не до кінця розуміли, як убезпечити від зараження себе й близьких померлого й при цьому зберегти людську гідність небіжчика. А зараз, у вже згаданій постанові №44, МОЗ видало чіткі правила прощання з померлими від наслідків COVID-19.

«Присутні на похованні, — йдеться у документі, — мають дотримуватися дистанції у 1,5 метра, не повинні торкатися відкритих ділянок тіла та проводити обрядові поцілунки. Тіла померлих мають бути оброблені дезінфекційним розчином. При надмірному утворенні рідини тіло померлого має бути також поміщено в герметичний пакет-мішок».

Тим часом Ілля Беженар зізнається, що дивується не тільки легковажності родичів небіжчиків, а і їхнім проханням не згадувати в документах про виявлення коронавірусу.

— Родичі померлих бояться самоізоляції більше за хворобу. Вони не переживають за суспільний осуд чи за те, що також є хворими й можуть заразити купу людей. Вони просто не хочуть, щоб їх закрили на двотижневий карантин, — знизує плечима доцент. — Подібні вмовляння ми з колегами, звісно ж, ігноруємо і заповнюємо документи як належить. Але я й досі не можу зрозуміти, чому хтось вважає, що два тижні карантину варті чийогось життя?!

Матеріал створений у рамках проєкту Фонду Thomson Reuters «COVID-19 Hub з висвітлення пандемії та її наслідків в країнах Східного партнерства» за підтримки Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності Великої Британії.