У черзі по імунітет
    Ольга Омельянчук 8 Квітня 2021

    У черзі по імунітет

    Як від COVID-19 вакцинують українських пенсіонерів і чому літні люди знають про щеплення більше за молодь

    — А я на укольчик! — швидко й голосно каже, щойно переступивши лікарняний поріг. 

    Дута куртка, родом із 90-х, шкіряний картуз із потертостями і усмішка, прикрашена золотими зубами. 

    — То ви на вакцинацію, чоловіче?

    — Ну а шо ж! Тут, кажуть, безкоштовно імунітет від «корони» роздають!

    — Тоді вам направо і в кінець, — відповідають на рецепції. 

    Старечими руками спирається на блискучий металевий ціпок, на ходу знімає картуза і швидко, наскільки може, крокує довжелезним лікарняним коридором. Зрештою впирається у такий собі блокпост: 

    дерев’яний стіл, розташований перед входом у секцію, де має отримати «укольчик» — вакцинацію від коронавірусу. 

    Тут, у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району Києва, із 22 березня по кілька годин щодня, крім неділі, вакцинують пенсіонерів. Від початку кампанії, яка стартувала в Україні наприкінці лютого, центр отримав 600 доз вакцини, які мав би використати для медперсоналу та людей, старших за 80 років. Втім через часті відмови вакцинуватися у «первинці» спального району столиці щеплюють також людей, старших за 70 років, тих, хто перетнув межу у 60 років, і, врешті, всіх охочих вакцинуватися залишковою дозою. 

    За даними Міністерства охорони здоров’я, станом на 8 квітня першу з двох доз вакцини від коронавірусу в Україні отримали понад 334 тисячі осіб. І поки для одних щеплення від COVID-19 досі не більше, ніж дискусійна тема, для інших вакцинація — питання виживання. 

    «Чим я гірша?»  

    — Так, мужчина! Вішайте куртку, не затримуйтеся у проході. Зараз звіряємо вас у списку, потім підписуєте згоду на щеплення, робимо «коль», пів годинки сидите на дивані, щоб ми глянули, як почуваєтеся. І все, гатов! Здоровий і захищений! — каже чоловікові з металевим ціпком 72-річна медсестра Людмила Іванівна Дорохова. 

    Хоч і не директорка «первинки», та тут, на щепленні, вона справляє враження головної людини: без Іванівни та її голосного «наступний» не відбувається рух між кабінетами, не провітрюється секція і, здається, взагалі не стартує вакцинація. 

    Сьогодні у центрі з 14:00 до 16:00 мають щепити 40 пенсіонерів Дніпровського району. Вчора їх було стільки ж, а загалом мова йде про сотні літніх людей. Щоб не створювати натовпу, кожному з пацієнтів призначають свій час прийому — по десятеро кожні пів години. Втім люди старшого віку, як це зазвичай буває, чи не всі приходять рівно на другу. 

    — Розумію їх, — каже забігана Іванівна, витираючи піт на скронях, — сама ж така: завжди боюся запізнитися. 

    За лічені хвилини лікарняна секція по той бік «блокпосту» зі столом перетворюється на вулик. Одні — звіряють себе у списках, другі — чемно чекають своєї черги «на укольчик», треті — вже прищепилися й сидять на дивані та стільцях з м’якою оббивкою по обидві сторони коридору.

    — Ні-ні, сюди не можна! — за кілька кроків до дивана біля входу грізно каже старша жінка з модною пов’язкою на голові. — Тут тільки ті, хто вже вакцинувався. Займайте інше місце, якщо ще чекаєте. Лікарям все-таки зручніше дивитися за нами, коли ми «посортовані». 

    79-річна Галина Василівна Пархоменко сьогодні щепилася першою. Каже, вакцинуватися не просто хотіла — від початку кампанії чекала, коли з нею зв’яжуться і запропонують укол. 

    — Я обожнюю телеведучу Мосійчук, — розповідає з широко розплющеними очима. — Коли побачила, що вона щепилася, зразу подумала: «То чого мені не щепитися? Чим я гірша?». Вчора подзвонила медсестра, яка працює у парі з моєю сімейною лікаркою, і сказала: «Галино Василівно, вакцинація йде! Завтра на 14:00 підходьте на Запорожця». Тому я тут. У нас в Україні, знаєте, не так уже й багато безкоштовних можливостей, тому треба користуватися тим, що тобі пропонують. Всі йдуть — і я йду. 

    Заступниця директорки Центру первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району Катерина Поштарук каже, наприкінці березня, як  і вимагає закон, найперше зв’язувалися з людьми з першої черги — тими, хто старший за 80 років. Коли побачили чималий відсоток відмов серед цієї вікової групи — почали телефонувати тим, кому за 70 і 60 років, відповідно. 

    — Молодших, — зазначає, стоячи у тому-таки лікарняному блоці, наповненому пенсіонерами, — ми не запрошуємо. Проте якщо, скажімо, хтось приведе стареньку маму на щеплення і того дня залишиться невикористана доза — чому би не вакцинувати родича. Хоча загалом ми стараємося все чітко планувати: от сьогодні, наприклад, маємо чотири ампули на 40 доз для 40 пенсіонерів. Так, тут є і 60-річні. Але в кожній з ампул щодня закладені дози для категорії 80+ років. 

    Щоб зрозуміти, скільки у Дніпровському районі пенсіонерів з першої, другої та третьої черг вакцинації, працівники тутешніх амбулаторій склали списки всіх, хто підписав декларації з сімейними лікарями. Далі інформацію сортували за віковим принципом — і аж потім почали обдзвонювати. 

    — Реакції на безкоштовне щеплення від COVID-19, — розповідає медсестра Алла Ратушна, — були різними. Старші за 80 років в основному відмовлялися — казали, що бояться вакцинуватися. Серед тих, кому за 70 років, уже 50 на 50. Ну і наймолодші, яким трохи за 60 років, переважно погоджуються. 

    На відміну від молоді, яка сперечається про якість завезеної в Україну індійської вакцини Сovishield, сертифікованої компанією AstraZeneca, пенсіонери найперше переймаються власними протипоказаннями. Деяким людям, попри їхню готовність щепитися, відмовляють.

    — Якщо пацієнт має неоднозначну ситуацію зі здоров’ям, — продовжує медсестра, — лікарі стараються скеровувати на додаткові аналізи. Ми ж тільки за, щоб люди щепилися і були захищені. Але якщо людина має схильність до тромбофілії, тобто до порушення згортання крові, то їй, на жаль, ніяк не можна вакцинуватися. 

    За словами Ратушної, чи не всі пенсіонери, які погоджуються на щеплення і при цьому не мають протипоказань, одразу запитують про гарантії отримання за 90 днів другої дози вакцини цього ж виробника. 

    — Літні люди, у більшості своїй, — усміхається, — дуже багато знають про щеплення. Вони дивляться новини, постійно спілкуються між собою. Зрештою, просто переживають за своє здоров’я. Почули, що щеплені індійським препаратом мають отримати й другу дозу саме Сovishield від AstraZeneca, — все, цілком очікувано хочуть мати гарантії. Та ми на своєму рівні не можемо їх надати на 100%, тому що поставка вакцин — не наша зона відповідальності. Я думаю, все буде добре і за 90 днів, так само, як зараз, будемо обдзвонювати людей й запрошувати вакцинуватися другою дозою препарату. 

    «Прогулянки» на балконі

    Червона кофтинка із замком посередині, чорні класичні штани і сиве волосся, зібране у тугий хвіст. 94-річна Марія Дмитрівна Ворона — найстарша не тільки сьогодні  у черзі, а й загалом серед усіх, хто від початку кампанії щепився у цьому пункті вакцинації. Крутить у руках дерев’яну паличку, яку називає «третьою ногою», підводиться на кілька секунд «розім’ятися» і каже: не роздумувала над тим, чи варто щепитися. 

    — Не розумію, — чітко відстукує, поправляючи маску, щоб не сповзала з носа, — чому взагалі ведуться дискусії про вакцину. Вакцина — це життя. Я вже он яка доросла — і все одно хочу ще пожити. То чому молодь думає інакше? Ну дивина ж! 

    Поруч із Марією Дмитрівною сидить її донька Тетяна. Жінці ще немає 60-ти, відтак, згідно з дорожною картою вакцинації, вона не входить у жодну з перших трьох «вікових черг», проте також сподівається найближчим часом щепитися. 

    — Я вже сказала, що ми з чоловіком також хотіли би вакцинуватися. Лікарка відповіла, що це цілком реально, якщо будуть залишкові дози. Можливо, — підкреслює, — навіть завтра-післязавтра. У нас взагалі вся родина за щеплення — ми просто не хочемо боятися, як це було рік тому. 

    Коли пандемія коронавірусу щойно почалася і з новин тільки й сипалися повідомлення про те, наскільки небезпечний COVID-19 для людей старшого віку, сім’я найперше злякалася за Марію Дмитрівну. Колишня банківська працівниця, вона й на пенсії продовжує вести активний спосіб життя та «займати мозок» інтелектуальними вправами. Щоденні прогулянки, зарядка на свіжому повітрі, масаж і, зрештою, спілкування — все це одного дня опинилося під забороною. 

    — Якщо не рахувати часу на дачі, весь минулий рік я «прогуляла» на балконі. Дуже кортіло вийти на вулицю — хоч би просто на лавочці посидіти. Але донька заборонила. Щоб уберегти, закрила мене. Було непросто, та я все розумію: яка б активна бабця не була, а 94 роки — це 94 роки. 

    У «первинці» вакцинацію проводять тутешні співробітники, а не мобільні бригади, як це було на початку кампанії щеплення. Препарат, згідно з протоколом, зберігають у спеціальних боксах тут же, на місці. Пенсіонери підписують аналогічну, як для вакцинації проти грипу, згоду про те, що розуміють можливі побічні ефекти щеплення від коронавірусу, далі лікар ще раз перевіряє медичну картку та інструктує пацієнта. 

    — Щеплювати вас будемо, — уже у кабінеті каже Марії Дмитрівні лікарка, — препаратом Сovishield, розробленим компанією AstraZeneca. Укол здійснимо у передпліччя лівої, «неробочої», руки. Бачу, маєте гіпертонічну хворобу. Ліки постійно приймаєте?

    — Так. Щодня п’ю.

    — Зараз як почуваєтеся?

    — Та хоч у космос! 

    Хвилина, можливо, дві, і Марія Дмитрівна хвацько защіпає на кушетці свою червону кофтину. Хапає «третю ногу» й виходить із кабінету. 

    — Ну, як ви? — запитую у коридорі.

    — Та чудесно ж. Навіть місце уколу не болить. Зараз пів годинки посидимо з донькою — і побігли. Ми скоро на дачу переїжджаємо, то є купа справ — нема коли засиджуватися.   

    Треба допомагати

    За годину секція вакцинації помітно пустішає. До 15:00 тут кругом-бігом щепили зо два десятки пенсіонерів. Частина з них вирішила не чекати можливих «швидких побічних реакцій» й одразу поїхала додому. 

    «Директорка щеплень» Іванівна, поміж перевіркою списків, командує, щоби відчинили двері: у вузький коридорний блок проникає свіже повітря і «вулик» перетворюється на напівсонне царство. Ось повністю сивий чоловік, наче обіймаючи, притискає до грудей милиці, а ось жінка з яскраво-рожевою помадою ледь не засинає на плечі свого випадкового сусіда. 

    Єдиний, хто трохи вирізняється поміж «лікарняної ідилії», — кремезний чоловік, що стоїть під стіною поруч із найбільшим у блоці диваном. Явно замолодий для вакцинації, він знервовано перебирає пальцями і постійно дивиться у бік виходу. 

    — Будете вакцинуватися? — запитую. 

    — Хотілося б, — відповідає, — але взагалі я з батьком прийшов. Он він, бачите? На останньому дивані сидить. 

    87-річний Микола Яхнієнко — майор у відставці. Він був військовим льотчиком: мав багато відряджень і жив із родиною у різних країнах СРСР. З виходом на пенсію у чоловіка поступово, але досить сильно підупало здоров’я. І тепер військовий, як каже його 55-річний син-тезка, часто нагадує дитину. Для Миколи Яхнієнка та інших літніх людей, які потребують серйозного догляду, заразитися коронавірусом — практично дорівнює потрапити у лікарню. Відтак вакцина для них — справді життєва необхідність.

    — Про щеплення нам сказали вчора — певно, як і всім тут, зателефонувала медсестра. Ми одразу ж погодилися: що б там не казали, але AstraZeneca — хороша вакцина. Он Австралія всіх нею щеплює. Не думаю, що там би погане пропонували. Нам би теж, до речі, було добре всіх вакцинувати. Мені, до прикладу, вчора сказали, що, як батьків опікун, я також можу щепитися: прийшов, а у списку тільки тато. 

    Оскільки на сьогодні у «первинці» запланували відкрити чотири ампули, розраховані на 40 доз, отримати вакцину чоловік зможе тільки у випадку, якщо хтось із внесених у список пенсіонерів не прийде. 

    — Тому чекайте до 16:00. Як не буде людини, то вам вколемо. Нам не шкода, — каже Іванівна, співчутливо глянувши на старшого й молодшого Микол Яхнієнків. 

    72-річна медсестра продовжує метушитися з папірцями, заходить в один кабінет блоку, потім в інший. Щось бубонить собі під носа, а далі вистрілює: «Все-таки є! Є доза! Йдіть уже, щоб батько не чекав тут довго. Якщо вам вчора сказали, що можна буде, — значить, можна». 

    Зрештою не на сьогодні, але у найближчий список очікування на вакцинацію лікарі записують й доньку 94-річної Марії Дмитрівни разом із чоловіком. Потрапляє на щеплення і пенсіонерка, чиї родичі випадково привели стареньку за кілька днів до визначеної сімейним лікарем дати. 

    — А що робить? — знизує плечима Іванівна, закриваючи сьогоднішній список, — треба допомагати людям. Тим паче, за межі доз ми не вилізли: чотири ампули відкрили — 40 людей укололи. Кілька пацієнтів просто не дійшли: нічого страшного, якщо захочуть — запишуться на інший день. 


    [Репортаж створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00