Українська Антарктида. Фоторепортаж
    Оксана Савенко 30 Грудня 2020

    Українська Антарктида. Фоторепортаж

    Українські полярники досліджують Антарктиду вже понад 25 років. За цей час вони досягли чималих результатів: відкрили асиметрію у розподілі озону над Антарктидою, зафіксували місцезнаходження тектонічного розлому на півострові, створили геодинамічну мережу для дослідження регіону і багато іншого. Роботи у вчених і далі багато — від вивчення переміщень льодовиків до космічних досліджень, які із Землі можна робити лише тут. 

    Аби потрапити на українську станцію «Академік Вернадський», щороку вчені з усієї України подаються зі своїми пропозиціями досліджень до Національного антарктичного наукового центру. За тим — долають чимало складних випробувань, і, врешті, частина з них опиняється на станції: для коротких сезонних досліджень чи на зимівлю, так тут називають експедиції, що тривають близько року. 

    Дослідниця морських ссавців Оксана Савенко — одна з тих, кому вдалося. У 2018-му біологині вперше пощастило потрапити на «Академік Вернадський» — раніше вона вивчала дельфінів у Криму та тюленів і китів на Камчатці, Курилах і Сахаліні. Вдруге Оксана потрапила в Антарктиду вже на зимівлю. Експедиція тривала 15 місяців. За цей час науковиця встигла зробити перший базовий моніторинг китів та тюленів і розробити програму їхнього вивчення, почати співпрацю з науковцями американської станції «Палмер» (найближчої до «Академіка Вернадського»), щоб спільно досліджувати ссавців у регіоні. А ще — зробити перші кроки до того, аби переконати скептично налаштованих колег у тому, що жінкам-науковицям в Антарктиді є місце: Оксана була однією з перших за 22 роки жінок на станції. 

    Буденне життя українців на «Академіку Вернадському» та тих, заради кого перетнула земну кулю — представників антарктичної фауни, Оксана зафіксувала у фотосерії: 

    «Дні на станції минають по-різному — погода на Антарктиді непередбачувана. Та коли штормів немає, ми з колегами виходимо на човнах в океан — спостерігати за китами. Особливо цінні такі дні взимку, коли вода «відкрита», не скована льодом. Спершу треба відслідкувати китові фонтани, потім — обережно підійти на безпечну відстань, щоб не створювати тваринам дискомфорту. 

    Китів ми знімаємо для міжнародних баз даних — це дає можливість упізнати тварину при повторній зустрічі. Біля станції я зустріла кита, якого раніше сфотографували в Тонго, Океанії. Кити-горбачі приходять в Антарктиду поїсти, а розмножуються в теплих екваторіальних водах. Цього кита не бачили 18 років. Хіба це не диво? Такі повторні зустрічі дають можливість скласти повну картину про популяцію тварин — їхню кількість, маршрути, якими вони пересуваються, зміни поведінки тощо. 

    Так, раніше не було даних про те, наскільки довго взимку кити затримуються біля Антарктичного півострова (бо дослідники китів там працюють переважно в теплий період року), а поки я була на зимівлі, ми зустрічали китів аж до середини липня. Клімат змінюється, і в районі Антарктичного півострова ці зміни чи не найдраматичніші для всієї планети — темпи надзвичайно високі. Через потепління зменшується кількість льоду в акваторіях, що дозволяє горбачам затримуватись. А інші види потерпають від скорочення площі морського льоду, зокрема кит антарктичний смугач і деякі види тюленів, життєвий цикл яких тісно пов’язаний з льодом. Це лише частина з відкриттів, які можна зробити, спостерігаючи за тваринами.

    А загалом, якщо ти біолог на Вернадського — ти робиш багато всього: рахуєш пінгвінів, збираєш зразки безхребетних, досліджуєш рослини. Я робила дослідження на замовлення наших мікробіологів — зазвичай мало хто має можливість поїхати, до Антарктиди потрапляє один-два біологи за експедицію. Але завдання виконуєш від багатьох інститутів, і не лише українських, а й з інших країн. Я відбирала зразки таканин для дослідження накопичення стійких органічних забрудників в тканинах антарктичних тварин в рамках співпраці з Інститутом довкілля Словаччини і великим міжнародним європейським проєктом. Зараз  ці зразки в лабораторії — і якщо в них знайдуть якісь забрудники, це буде додатковим важелем тиску на уряди країн щодо обмеження виробництва. Наші європейські колеги вже мають подібний досвід. Дуже важливо спробувати допомогти тваринам і людству зберегти нашу планету». 





    [Матеріал опубліковано за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00