«Весна, горілка, вітамін D»
    Андрій Ломакін 30 Квітня 2021

    «Весна, горілка, вітамін D»

    Міжнародний день праці відзначають в усьому світі з 1890 року в пам’ять про страчених американських робітників. За чотири роки до того вони брали участь в акціях протесту, аби захистити свої права. Цього дня країни виходять на мітинги, демонстрації та страйки, де привертають увагу до актуальних проблем, закликають до міжнародної солідарності, виступають проти мілітаризації та війни.

    За часів Радянського Союзу свято набуло політичного окрасу — першотравнем радянська влада пропагувала труд і робочі професії. 

    Сьогодні в Україні вже немає парадів трудящих, зате є травневі: з кількома поспіль вихідними й пікніками на природі. Протягом трьох років першотравневий відпочинок киян у спальних районах фіксував у своєму об’єктиві репортажний фотограф Андрій Ломакін.

    «Традиції подібних народних гулянь в Києві на початку травня існували ще в XVII столітті. Відомо про травневі “рекреації” студентів і викладачів Києво-Могилянської академії — вони декламували вірші, співали, ставили вистави на природі. Згодом це переросло в загальноміські гуляння, і в цей день на маївку стало виходити все більше киян. 

    Найпопулярнішим місцем був Кадетський гай — територія літньої резиденції київських митрополитів. Перше таємне зібрання київських робітників у 1894 році, присвячене Дню солідарності трудящих, відбулося саме в Кадетському гаї і мало вигляд звичайного пікніка, в якому взяло участь близько двадцяти осіб», — розповідає Андрій.

    У тому, що початковий сенс свята поступово забувається, Андрій не вбачає нічого дивного.

    «Традиція травневих свят, думаю, житиме вічно, попри те, що першотравень — це давно збита і не актуальна тема. Але сам звичай: весна, тепло, вітамін D, горілка — це частина нашого життя. Фотографії вийшли побутовими, як із сімейного альбому. Думаю, цікаво буде переглядати їх років за двадцять. 

    Багато хто під час зйомки запрошував “до столу”. Одного разу погодився, і пошкодував. Дійти додому було потім непросто».


    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00