Вони знають, за що воюють
    Анатолій Степанов 14 Жовтня 2020

    Вони знають, за що воюють

    Україна відзначає День захисника. Молиться за живих, тужить за загиблими. На сьомому році війни ми встигли звикнути до неї, але там — у зоні бойових дій — все ще тримають кордони, все ще вірять у справедливу перемогу. Серед військових багато хто не застав іншої, невільної, України, адже народилися вже у незалежній, нерадянській. Ці молоді люди захищають єдину країну, яку знають і в якій жили. 

    Їхні портрети представив у своєму фотопроєкті Анатолій Степанов — київський фотограф-документаліст, що знімає війну на сході від самого початку. Анатолій співпрацював із Reuters, Der Spiegel, The Daily Telegraph, знімає для France-Presse та Радіо Свобода. Має медаль «За сприяння Збройним силам України» від Міністерства оборони.

    «Ця війна пройшла крізь мене. 12 квітня 2014 року я був у Донецьку. Зранку в інтернеті промайнуло повідомленя про захоплення райвідділу міліції у Слав’янську. Було ясно, що починається щось геть нове, інакше. За чотири години ми вже спостерігали, як біля міліції Слов’янська ходили люди з автоматами. Ого, думав, це вже не мітинги. Тут усе по-дорослому. Небезпеку було чути шкірою.

    Наступного дня повернувся знімати вже заблоковане місто. На блокпостах палили шини. На виїзді мені крикнули прибрати машину з лінії вогню. Обертаюся, а там лежить мужик у камуфляжі, наставив автомат. Машину я прибрав, але сам залишився. Поспілкувався, попросив дозволити знімати. Виявилося, що вони росіяни. Приїхали “допомогти слов’янам”, “захистити православних від греко-католиків”. Сказали: “Зараз через міст піде Нацгвардія, будемо їх кришити”.

    Війна змінює, це очевидно. Остаточно повернутися з неї неможливо. Війна затягує. До неї звикаєш. У 2014-15 роках Авдіївка була чорна від злості, а нині, здається, багато хто змирився. Війна брудна. Думаєш лише про те, як зробити свою справу. Війна брутальна. Попервах цивільні гинули лише тому, що не вміли ховатися або не знали, що доведеться.

    Якось у 2016-му один солдат за 40 сказав мені таке: “Ми маємо захищати країну, а молоді нехай залишаються вдома. Їх треба берегти, вони — майбутнє країни”. Втім, я весь час зустрічав на фронті багато молоді. Їм немає ще і 30-ти, але вони захищають право України йти власним шляхом, не питаючи дозволу у «старшого брата». 

    У боротьбі за свободу і честь рідної землі ще вчора безтурботна молодь перетворилася на дорослих чоловіків та жінок, які чітко усвідомлюють, чому і за що вони воюють. Російська агресія для цих людей — по-справжньому вітчизняна, визвольна війна.

    Пам’ятаю 2014 рік, батальйон “Донбас”. Щойно звільнили Попасну, жили у школі. Тієї ночі було спекотно, і я ночував із ними на даху. До світанку весь дах гудів. Там було таке піднесення… Вони відбивають у ворога свою землю! У них виходить! Зараз цього вже немає. Але наша молодь і далі воює за мрії своїх однолітків тут, у мирному житті. І коли в мене виникає відчуття, ніби спопелений усередині, я згадую, що ці хлопці й дівчата бачили набагато більше, ніж я. Втратили набагато більше, ніж я. Зробили набагато більше, ніж я. А тоді шукаю в собі сили та їду знову». 

    Віталій «Ганс», 22 роки, із Запоріжжя. Позиції під Жолобком, 18 січня 2020 року. З початком війни, коли Віталію було 16, почав ходити до військкомату і проситися в армію. Його не брали. Не брали і в добровольчі батальйони. Коли виповнилося 18, підписав 5-річний контракт і воює до сьогодні. Каже, що прийшов в армію, щоб захищати Батьківщину.

    Віталій «Ампєр» (25) із Дніпра. Передові позиції на Авдіївській промзоні, 21 січня 2018 року. Сирота, виховувався бабусею. Воює з 2014 року. У січні 2015-го брав участь у штурмі шахти «Бутівка». Ніколи не забуде, як вантажив розірвані тіла загиблих побратимів після штурму шахти, узяти яку вдалося лише з восьмої спроби.
    Андрій (22) з Торецька на Донеччині. Позиції під Жолобком. Зі школи хлопець прагнув захищати батьківщину. У 2013-му хотів вступати до донецького військового ліцею, та не вступив, бо, каже, вимагали хабара. Із приходом «руского миру» на Донбас намагалися з друзями чинити опір. Кілька разів нападали на блокпости сепаратистів.
    Іван «Ваха» (25) з Хмельницького. Передові позиції на Авдіївській промзоні, 21 січня 2018 року. Відслуживши строкову службу у військах ППО, підписав контракт.


    Аліна (22) з Білої Церкви. Передові позиції в Мар’їнці, 18 січня 2019 року. Воює п’ятий рік. У 17 пішла добровольцем в «Айдар», у 18 підписала контракт з ЗСУ. Заочно вчиться на театрального режисера у Київському університеті культури і мистецтв.
    Дмитро (21) зі Сніжного на Донеччині. На війні вже два з половиною роки. Хлопцеві стало прикро, що на його землю прийшли чужі люди й почали знищувати його країну. Народжений в Україні, Дмитро не хоче жити під чужим прапором. Сподівається, що скоро прапор його країни замайорить над звільненим Донбасом.
    Олександр «Кіпіш» (21) із Білої Церкви. Передові позиції у селищі Зайцеве неподалік Горлівки, 21 червня 2018 року. Вчився у сільгоспакадемії за фахом «Екологія і водні ресурси». До війська пішов через конфлікт у деканаті. Зараз відновився і продовжує навчання заочно.
    Віталій «Кіса» (22) з Житомирської області. Передові позиції на шахті «Бутівка» 10 травня 2017 року. Брав участь у важких боях, що точилися на околицях Авдіївки взимку й навесні 2017 року. Зараз звільнився, працює в автосервісі.


    Володимир «Шева» (21) з Дніпропетровської області. Передові позиції біля селища Водяне неподалік Маріуполя, 11 червня 2018 року. Воює вже третій рік. До війська пішов у 18. Дев’ятнадцятиріччя відзначив у навчальному центрі.
    Олексій (23) із Житомира. Передова позиція «Орел» на околицях Авдіївки, 4 квітня 2017 року. Брав участь у важких боях, що точилися біля Авдіївської промзони взимку й навесні 2017-го.
    Василь «Шпилька» (19) з Житомирської області. Передова позиція «Орел» на околицях Авдіївки, 4 квітня 2017 року. Брав участь у важких боях біля Авдіївської промзони взимку й навесні 2017 року.
    Влад «Скорпіон» (21) із Києва. Передові позиції на шахті «Бутівка», 10 травня 2017 року. Брав участь у важких боях, що точилися на околицях Авдіївки взимку й навесні 2017 року.
    Андрій (21) з Ясинуватої, стояв на позиціях під Жолобком. В армії вже півтора року. Підписав контракт, аби звільнити свою землю. Мріє пронести український прапор центром Донецька.


    Максим (24) із Черкас. Передова позиція «Орел» на околицях Авдіївки, 5 квітня 2017 року. Брав участь у важких боях біля Авдіївської промзони взимку й навесні 2017 року.
    Василь (20) із Франківщини тримає Вифлеємський вогонь миру, який привезли волонтери. Передові позиції біля Попасної, 28 грудня 2017 року. Хлопець повернувся зі шпиталю після поранення у шию 8-міліметровим уламком від АГС.
    Герой України лейтенант Василь Тарасюк, 24 роки. На позиції «Орел» на околицях Авдіївки, 4 квітня 2017 року.


    Олександр «Алмаз» (24) зі Слов’янська. До АТО працював барменом. До армії пішов добровольцем у червні 2014 року, побачивши, що робиться у захопленому Слов’янську. Розлучився з дружиною, бо не могла прийняти його вибір. Має маленьку доньку. Одружився вдруге і чекає на другу дитину. 
    «Лазар» (21) зі Щастя на Луганщині, батальйон «Айдар», позиції у Південному. На передову потрапив у 18. Від самого початку війни вся його родина допомагала армії. Потім усі пішли служити. 23 серпня 2018 року під Жолобком отримав кульове поранення. Разом із другом «Нейтоном» брали участь у відбитті захоплених позицій «Айдара». Тоді 21-річний «Нейтон» загинув — пішов першим і прийняв на себе кулеметну чергу.
    Дмитро (22) з Хмельницького на позиції «Орел» на околицях Авдіївки, 1 липня 2017 року. Восени того року в нього народився син. Зараз Дмитро звільнився з війська. 
    Олександра (20) з Харкова. Передові позиції на Бахмутці біля Новотошківського, 20 вересня 2018 року. З дитинства хотіла піти до війська, вчилася у кадетському училищі. На війні вже третій рік — з 18 років.
    Володимир «Зять» (18) із Жовтих Вод. Передові позиції біля селища Луганське на Світлодарській дузі. Під час мінометного обстрілу отримав уламкове поранення коліна. Звільнився через інвалідність.


    Сергій (19) із Нікополя. Передові позиції на Авдіївській промзоні, 14 червня 2018 року. Виріс без батька. Мати потребувала грошей на операцію, тож у 18 років пішов за контрактом до війська. Важко було від початку, а після першої ротації у Мар’їнці став  «чути голоси». Після лікарні повернувся у бригаду. Зараз адаптувався, звик воювати.
    Олексій «Малий» (20) з Чернігівщини. Передові позиції на околицях селища Миронівське на Світлодарській дузі, 19 червня 2018 року. До війська пішов добровільно у 18. У мирному житті — зварювальник. На Донбасі зустрів дівчину, з якою живе у громадянському шлюбі. Донечці півтора місяця.
     Сергій «Цезарь» (21) із Самбора. Передові позиції у Жованці неподалік Горлівки, 14 червня 2018 року. В мирному житті — кондитер. Пішов до війська та воює вже другий рік. Каже, у війську знайшов себе.


    [Серію опубліковано за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів.

    А репортаж — це ще й недешева робота. Відрядження, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото з гугл-пошуку та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу.

    На щастя, стартову діяльність проекту підтримує Посольство Норвегії в Україні. Та для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. У нас немає політичних спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша ціль — не кількісні показники.

    Нам значно важливіше згуртувати навколо Reporters. активних і небайдужих українців, які обожнюють цікаві історії та розуміють, що quality journalism matters. Нам значно важливіше розповідати історії, які впливають і змінюють.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00