Це ще не кінець
    28 Грудня 2020

    Це ще не кінець

    Вісім років тому людство готувалося до кінця світу. Хтось жартома — у соцмережах, рекламі чи художніх фільмах. Дехто — з острахом припускаючи, що конспірологічні припущення про 21.12.2012 можуть виявитися правдивими. Інші ж послідовно спростовували антинаукові прогнози. Апокаліпсису не сталося. Глобальний катаклізм перенесли на 2020-й. 

    Пандемія коронавірусу триває і нарощує довкола себе чимало змовницьких теорій — таких, що позаздрять не лише адепти пророцтв від племені мая. Та факт лишається фактом: світ справді змінюється, і з ним змінюється Україна. 

    Глобальні трансформації у людському вимірі фіксує фотодокументалістика, а осмислює — художній репортаж. Якою була хронологія епідемії у нашій країні і чим завершується рік, що минає? Дивіться у репортажному дайджесті за 2020-й рік на Reporters.

    Січень. Без симптомів

    На початку року фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я вже попереджені про появу нового типу коронавірусу в китайському місті Ухань. За кілька днів після першої офіційної смерті від нової «вірусної пневмонії» одна за одною країни світу повідомляють про випадки інфікування. 30 січня ВООЗ оголошує спалах захворювання надзвичайною ситуацією міжнародного рівня. Повідомлення про вірус в українських новинах все ще не викликають занепокоєння.


    Лютий. Злітна смуга

    У лютому в Україні ще не зафіксовано жодного випадку інфікування. Станом на 28 лютого було зроблено всього чотири тести — усі вони дали негативний результат. Керівництво країни відновлює посаду головного санітарно-епідеміологічного лікаря. 

    В аеропортах України починають вимірювати температуру пасажирам, але літати все ще дозволено. Читачі Reporters цього місяця ділилися у соцмережах історією одного фото, зробленого на борту літака, — киянка Альона Федченко просто в небі прийняла пологи у пасажирки з Таїланду. 


    Вночі у літаку Qatar Airlines, який прямував за рейсом Доха-Бангкок, повідомили, що потрібен лікар. Альона працює отоларингологом, тож відгукнулася: «Я пішла у хвіст літака і побачила на підлозі вагітну жінку в кисневій масці. Стюардеси сказали, що у пасажирки почалися пологи. Думала, таке буває лише в кіно. У мене спитали номер моєї медичної ліцензії. Звісно, я його не пам’ятала. Тоді вони увімкнули Wi-Fi, аби я зв’язалася з сином і він скинув фото моїх документів.

    На літаку була аптечка. Я зробила огляд і зрозуміла, що до Бангкоку жінка не долетить, бо маля от-от народиться. І десь хвилин за двадцять прийняла здорового і красивого хлопчика. З мамою теж все було добре. Пасажири реагували на ситуацію по-різному. Частина обурювалася через затримку рейсу, але більшість аплодували, щойно хлопчик народився».

    Березень. Країна на карантині

    3 березня Україна заявила про перший підтверджений випадок коронавірусної хвороби — інфікованим виявився чоловік з Чернівців, який щойно повернувся з Італії. Кабінет Міністрів запроваджує загальнонаціональний карантин.


    Від понеділка 23 березня в українській столиці посилюють заходи безпеки і вводять низку нових обмежень. Пасажирським транспортом у Києві тепер можуть користуватися лише працівники критичної сфери: медики, рятувальники, правоохоронці, фахівці сфери житлово-комунального господарства, продавці продуктових магазинів та аптек, а також працівники стратегічних підприємств. Іще за два дні почне діяти заборона на перебування в аптеках та продуктових магазинах — не більше однієї людини на 10 кв. м.

    Тижнем раніше в Києві, як і по всій країні, закрили навчальні заклади й розважальні центри. Припинив роботу метрополітен. Людей просять працювати віддалено й залишатися вдома. 

    [Дивіться більше фото у репортажі Данила Павлова «Як в кіно»].

    Вперше на нашій пам’яті обмеження роботи стосуються не лише навчальних закладів, але і великих та дрібних підприємств. По всій країні закриваються розважальні центри, заклади харчування працюють лише в режимі доставки. Повноцінно працюють лише продуктові магазини та аптеки. Масковий режим поступово стає нормою нашого життя. 


    Леонід Остальцев, ветеран війни, засновник мережі Pizza Veterano, Київ. Перевів піцерію в новий формат роботи, створивши власний сервіс доставки: «Почувши про карантин, ми вирішили переформатовуватись та запровадити безкоштовну доставку. Також ми трохи знизили ціни — щоб забезпечити роботу команді й просто працювати далі. Організувати доставку для нас означало створити з нуля новий проєкт. Моя піцерія не мала налагодженої доставки, але з 11 закладів у різних містах України, створених за франшизою, половина працює тільки в такому форматі та із самовивозом. Решта — стаціонарні піцерії з посадковими місцями й доставкою. Тепер усі, як і ми, зачинились та працюють лише на доставку. Продажі впали, але не критично. Їхній досвід ми й перейняли, коли впродовж двох днів навчали команду працювати в новому режимі. Один із моїх франшизіатів, який розробляв концепцію доставки раніше, залучив частину своєї команди, щоб навчити інших працівників, надав програмне забезпечення. Пропрацювали стратегію — і вперед». 

    [Читайте репортаж Ярослави Тимощук «Бізнес на карантині» — про те, як українські підприємці пристосовуються до нових умов].

    У ніч на 17 березня Україна припинила авіасполучення з рештою світу і фактично закрила свої повітряні кордони. Тисячі українських громадян опинилися за межами країни.


    В день, коли Україна оголосила про закриття авіасполучення, Сергій та Дар’я щойно дістались до Ріо-де-Жанейро. Весільну подорож до Бразилії планували майже пів року:  «Два тижні тому ми одружилися. Мріяли про відпустку в Бразилії і завчасно, за чотири місяці, купили квитки. Спланували маршрут: три дні в Ріо, ще три — у маленькому поселенні на березі океану, де нічого не відбувається і можна просто чілитись. І на завершення хотіли побачити каскад водоспадів на річці Іґуасу. Та щойно прилетіли, виявилося, що нам треба терміново повертатися в Україну. 

    Дорога до Бразилії зайняла в нас чотири доби: Київ — Відень — Стамбул — Сан-Паулу. Коли вилітали з Києва та Відня, загальна ситуація була більш-менш спокійною і ми не хвилювалися. Лише у Стамбулі перед останнім перельотом, який мав тривати 13 годин, прочитали новину про те, що США вводять travel ban. Ми вже були втомлені, сонні і, хоч і відчували легку тривогу, все це здавалося нереальним. Важко було усвідомити, що це початок світової тенденції. Але у перший же наш ранок у Ріо дізналися, що Зеленський оголосив про закриття українських кордонів». 

    [Читайте історії тих, хто застряг на півшляху до України в умовах пандемії, — в матеріалі Марічки Паплаускайте «Хочу додому»].

    Квітень. Нова передова  

    3 квітня загальна кількість випадків захворювання в Україні перевищила  1000. На початку місяця було введено нові обмежувальні заходи: заборонено відвідувати парки та зони відпочинку, людям, старшим за 60 років, рекомендовано взагалі не покидати дому. Стартувала телевізійна «Всеукраїнська школа онлайн».

    Тернопільщина — у трійці лідерів серед українських областей за кількістю інфікованих коронавірусом. На ранок п’ятниці 3 квітня тут було зафіксовано 114 випадків, одна людина померла. Понад три десятки хворих у цьому регіоні — лікарі й медсестри, і практично всі вони з одного району, Монастириського.


    45-річна пані Марія з села Коржова, що за 13 кілометрів від райцентру, не має ані кашлю, ані підвищеної температури. Але точно знає, що хвора на COVID-19, — діагноз підтвердив лабораторний тест. 

    «Я бухгалтеркою працюю в нашій лікарні. Ясно, що до нас з різними документами постійно лікарі заходили. Певно, так і підхопила, — розповідає телефоном. — Я уже два тижні як на карантині, а оце в минулу неділю попросили всіх вийти здати тест. Нас п’ятеро в кабінеті, то у всіх п’ятьох результат позитивний». 
    Мала б самоізолюватися — та немає як. Живуть удвох із мамою, тій уже 70. 

    «От як я від неї ізолююся? — чую, що посміхається. — Мама сама ходити не може, вона після інсульту. Мушу і в туалет її зводити, і їсти подати. Більше нікого нема. Надвір виходжу — як не виходити? То ж у селі живеш: в хаті мусиш розпалити, і господарка яка є, курям дати треба. Але в мене ні з одної сторони сусідів нема, ні з другої. Так у нас по селах уже давно є — через хату люди повимирали. Але кожен тепер і боїться сусідства — людям здається, що вірус і на кілометр шириться. Я ж два тижні уже ніде не виходила, значить, підхопила той вірус іще раніше. А тоді не було ні масок, ні рукавиць. Думаю, якби взяти всіх людей від хати до хати і протестувати, то більше як половина району було би хворих, якщо не всі. А на статистику по лікарях як глянеш, то взагалі страшно — думаю, за кілька днів жодного здорового лікаря в районі не лишиться». 

    [Читайте репортаж з охоплених коронавірусом Монастириськ «Люди одне одного бояться», а також два спецпроєктних матеріали, створених спільно із виданням Ліга.Нет «Столиця коронавірусу» та «Людина у мішку»].

    21 квітня з гуртожитку у місті Вишневому Київської області від коронавірусу померло двоє людей. Наступного дня Нацгвардія оточила будівлю, а у дворі встановили намет-лабораторію. ПЛР-тести дали «позитивний» результат у 78 мешканців та двох працівників.


    «У нас тут бойові дії. Зранку встаємо, беремо ганчірки, швабри — і погнали», — розповідає Оксана. З вигляду їй років 35. Каже, тепер принаймні вдається спати по п’ять-шість годин, а не по три-чотири, як на початку карантину. Спати не давав стрес, а ще — постійне прибирання та невтішні спроби комунікації з адміністрацією гуртожитку й міською владою.

    За будівлю на Освіти, 5, влада Вишневого віддавна судиться з приватними власниками. Це складна історія з прикрим результатом — уже п’ять років у гуртожитку немає гарячої води, а кількадесят сімей на трьох поверхах звикли жити навіть без електрики. В адміністрації кажуть: вимкнули через мільйонні борги, натомість мешканці готові платити міській владі, а не сумнівним власникам. Так і живуть. 

    Спільна біда лише загострила конфлікт. Мешканці нарікають: потенційно найнебезпечніші місця будівлі — сходи — мала б дезінфікувати дирекція, однак від моменту спалаху хвороби ніхто централізовано гуртожитку не прибирав. Чекали, що адміністрація обмежить доступ до кімнат відпочинку на поверхах, але зрештою забили двері дошками самі.

    [Дивіться і читайте репортаж Олександра Хоменка «Нас закрили»].

    Травень. Невидимий ворог 

    В Україні різко зросла захворюваність на коронавірус — відтепер щодня фіксують понад 500 нових випадків. 

    Утім, Укрзалізниця відкрила попередній продаж квитків на окремі поїзди Інтерсіті+ з 1 червня — посадка пасажирів має здійснюватися лише на 50 % кількості місць. Відновлено рух потягів за 14 напрямками. Пасажири зобов’язані носити маску або респіратор. При посадці мають вимірювати температуру.

    В умовах пандемії ціни на протимікробні засоби та їхні складники сильно зросли, а подекуди їх просто не знайти. Священники з відділу соціального служіння Київської митрополії Православної церкви України вирішили допомогти малозабезпеченим українцям і лікарням, розпочавши власне виробництво антисептиків.


    Щодня вони збираються у недільній школі при Видубицькому монастирі,  виготовляючи антисептичні засоби за рецептурою Всесвітньої організації охорони здоров’я. Згідно з нею, знезаражувальний розчин можна зробити зі спирту, гліцерину, пероксиду водню та води. Ідею узгодили з митрополитом Єпіфанієм.

    «Перші невеликі партії священники розливали вручну і роздавали бідним людям. У день, коли було зроблено це фото, вони планували виготовити вже 1200 пляшечок із антисептиком, і наразі шукають способи, як виготовляти більше рідини. Братія монастиря готова щодня переробляти до двох тонн сировини, але її або майже немає у продажу, або продають за завищеними цінами. Антисептики із церкви відправляють поштою у Харків, Одесу та інші великі міста України, а також залишають для столиці.

    У мене відчуття, що зараз ми переживаємо велику зміну на зразок тієї, яка була під час Майдану — тільки у планетарному масштабі. Та й ворог страшніший, адже він невидимий. Сподіваюся, що, як і під час Майдану та на початку війни на Донбасі, перший шок мине і соціально найактивніші українці візьмуться допомагати не лише собі, а й ближнім своїм», — говорить автор знімку Олександр Хоменко.

    Львівська обласна інфекційна лікарня — головний лікувальний заклад Львівщини для хворих на COVID-19. Її невисокі австрійські корпуси ховаються у затишному дендропарку поблизу найстарішого у місті Личаківського цвинтаря. Львівському фоторепортерові Романові Балуку вдалося відвідати реанімаційне відділення лікарні:

     «Ще у перші тижні карантину я мав нагоду познімати у приймальному відділенні лікарні, куди швидкі привозили пацієнтів із підозрою на коронавірус. Я злегка дивувався спокійній, упевненій поведінці лікарів, пояснюючи це собі невеликою натоді кількістю підтверджених хворих. Було важко зняти якусь динаміку. І ось нині у повному комплекті захисних засобів я ненадовго заглянув до реанімаційного відділення. Здавалося б, у найстрашніше наразі місце Львова. Натомість там панувала така ж спокійна атмосфера, як тоді у приймальному. Все нагадувало налагоджену роками роботу досвідчених моряків під час шторму».

    Карантин в Україні триває вже 58 днів.


    За цей час епідемія змінила наші ритуали і сформувала нові звички, а також вплинула на зовнішність. Маска стала невід’ємним елементом вуличної моди. Домашньою уніформою багатьом слугує піжама. А в декого найпомітніші зміни стосуються зачісок. 

    [Дивіться, як карантин змінює нашу зовнішність, у серії фотографій від читачів Reporters «Якщо коротко»].

    Червень. Боротьба триває

    З 1 червня в Україні почався наступний етап ослаблення карантину — відновили роботу спортивні та фітнес-зали, басейни, між містами й селами знову курсує громадський транспорт. 

    За десять днів у 18 регіонах України дозволили культурно-мистецькі акції з певними обмеженнями. Ключовим показником для такого рішення визначили «інцидентність» (кількість нових випадків COVID-19 за останні 7 днів на 100 000 населення), яка не повинна була перевищувати 12. Пізніше цей показник скасували.

    20 червня ситуація в Україні значно погіршилася через значну щоденну кількість нових інфікованих. Головна лікарка Олександрівської лікарні в Києві заявила, що відділення реанімації переповнене. За добу виявили 841 новий випадок зараження. Загалом по країні офіційно зареєстровано майже 36 тисяч хворих.

    Тим часом, смертність у світі перевищує 500 000, підтверджено 10 мільйонів інфікованих.


    Український фотограф і відеограф Євген Малолєтка разом із колегою, штатним оператором Associated Press Мстиславом Черновим, два тижні знімав боротьбу з COVID-19 у найбільших вогнищах трьох українських областей. Вони єдині, хто висвітлював цю тему настільки цілісно — від приїзду швидкої до похорону.
     
    «Те, що ми побачили в українських лікарнях, — не надто приємна картина. Втім, такою є повсякденна реальність, у якій українські лікарі рятують наші життя. Лікарі-інфекціоністи розповідають, що їхня зарплата на 11 гривень вища за мінімальну. Ми підрахували, що за рік виходить трохи більше за дві тисячі доларів для лікаря вищої категорії. Ця цифра вражає і пригнічує».

    [Дивіться відвертий фоторепортаж Євгена Малолєтки  «Спаси і сохрани»].

    Липень. Реальна віртуальність 

    Україна відновила авіасполучення з Туреччиною — за перший день шість літаків з туристами з України вилетіли до Анкари, Стамбулу, Анталії та Бодруму. 

    8 липня головний санітарний лікар України Віктор Ляшко заявив, що реальна кількість хворих на коронавірус в Україні може сягати 150 тисяч замість 50 тисяч офіційно заявлених.

    Українці звикають не лише працювати у програмах відеозв’язку, але робити в онлайні інші речі. 


    «Ян і Дейзі — пара, що одружилася в умовах пандемії. За допомогою Zoom молодята телефонують рідним у Німеччині та Австралії одразу після офіційної церемонії. Їхні батьки та друзі не змогли її відвідати через закриті кордони та перерване авіасполучення,  — розповідає авторка знімку Юлія Кочетова-Набожняк. — Нова сім’я іронічно назвала своє камерне весілля No Drama Party. Я була гостею церемонії, не втрималась і натиснула “спуск” — надто промовисто цей момент свідчив про час, у який ми живемо. Далекі близькі. Найважливіші привітання — по той бік екрана, а голос батьків — лише в навушниках. Своїх батьків я не обіймала чотири місяці».

    Серпень. Червона зона

    Загальна кількість хворих на COVID-19 у світі перевищила 21 мільйон. Від ускладнень, викликаних хворобою, у різних країнах світу померло вже понад 700 тисяч людей. ВООЗ просить молодь серйозніше ставитися до теми вечірок, які сприяють розповсюдженню коронавірусу.

    Президент США Дональд Трамп заявляє, що вакцина від коронавірусу може з’явитися ще до президентських виборів у країні, тобто — до 3 листопада. 

    В Україні, тим часом, уряд вкотре змінює правила карантину: всі регіони поділено на зелену, жовту, помаранчеву і червону зони. Найбільш жорсткі обмеження в червоній — діє заборона на роботу громадського транспорту, закладів освіти, ТРЦ, кафе та ресторанів.


    Вулична фотографія — особливий жанр, де використовують техніку «чесної фотографії»: фотографи фіксують події та емоції такими, які вони є, без постановки і художніх ефектів. Зображуючи людей у громадських місцях і звичних ситуаціях, вони разом із тим шукають у кожному кадрі особливу атмосферу та естетику. Місяці карантину не зупинили вуличну фотографію, а лише додали нових візуальних образів. Напівпорожні полиці супермаркетів, черги у магазини, загороджувальна стрічка у громадських місцях, безлюдні вулиці, маски й рукавички, дезінфекція — все це наша нинішня реальність.

    [Дивіться серію «#CovidUA», яка об’єднала знімки фотографі із групи «Українська вулична фотографія»].

    Вересень. Наосліп

    Щоденна кількість нових хворих в Україні вже перевищує 2500.

    Більшість українських шкіл уперше зустрічає новий навчальний рік без урочистої лінійки, квітів і промови директора. Так само, як кілька місяців тому випускники переходили в доросле життя тихо і тривожно — останні пів року в онлайні, без випускного вечора, постійні зміни дат ЗНО і недосяжність репетиторів.

    Український фотограф Сергій Коровайний зафіксував у своєму об’єктиві учорашніх підлітків на межі шкільного й дорослого життя, а також розпитав про їхні відчуття у карантинному світі.

    «Я робив ці інтерв’ю з двох причин. По-перше, як документаліст я хочу задокументувати те, що відбувається зараз. COVID — переламний момент для України та всього світу, і я шукаю якісь неочевидні теми, де це особливо очевидно. По-друге, це моя персональна тема. Свого часу я важко визначався із професією, і тоді в мене це не вийшло — подався на економічний і жодного дня не працював за фахом. Шукати новий шлях і тоді було важко, а нині ще й світ лихоманить. Пандемія сплутала всі карти, і молодому поколінню від цього нікуди вже не дітися. Тож мені було цікаво, чи готові вони адаптуватися. І з’ясувалось, нестабільність їх геть не лякає».

    [Дивіться і читайте, про що мріють цьогорічні випускники, у матеріалі «Доросле життя навпомацки»].

    Жовтень. Реанімуйте реанімобіль

    Країни світу поступово повертаються до більш суворих обмежень — загальносвітова кількість випадків COVID-19 перевищила 40 мільйонів. Україна за кількістю нових інфікованих посідає 11-те місце.

    Коронакриза оголює проблеми у багатьох сферах, але найочевидніше — у сфері охорони здоров’я. 


    — Ми розуміємо, в якій ситуації нині країна. Готові працювати понаднормово. Лише просимо трохи уваги, поваги до нашої професії і нашої роботи, — з такими словами фельдшери немішаївської підстанції ведуть мене через ліс до гаражів. Там кімната відпочинку водія екстреної допомоги. 
    На зелених дверях — великий комірний замок. Водій років шістдесяти — дядя Вітя, як він сам відрекомендувався, — легко відчиняє його і веде нашу делегацію крізь гараж — бруд, сирість та пітьму. 

    За гаражем — темний коридор, завалений мотлохом. Всюди антисанітарія. Подолавши його, заходимо нарешті до кімнати відпочинку. Метр на метр.
    Біля вимикача світла висить грамота. Це адміністрація екстреної допомоги дякує дяді Віті за багаторічну плідну працю та бажає натхнення на майбутні звершення й перемоги у професії та житті.

    — Було колись, — похмуро каже дядя Вітя. — Зараз нас ніхто ні з чим давно вже не вітає.

    Перед тим як їхати, помічаю, як дядя Вітя хвацько зачиняє задні двері свого УАЗ. З ноги. 

    Пояснює, це не від того, що зневажає свою роботу чи недбайливо ставиться до бригадного майна. Просто задні двері дяді Вітіного раритетного реанімобіля відчиняються на всіх поворотах, а зачиняються тільки так. З ноги.

    [Читайте репортаж Артема Сорокіна «На чеснім слові, на однім крилі» — про екстремальні будні екстреної допомоги].

    Листопад. Слово року

    Кількість виявлених випадків COVID-19 у світі перевищила 60 мільйонів. Американський словник Merriam-Webster назвав словом 2020 року «пандемію», а термін «локдаун» став словом року за версією словника Collins.

    Утім, у ВООЗ обнадіюють — є реальна надія, що вакцини зможуть покласти край коронавірусній пандемії. Щоправда, досягнути цього можна, тільки якщо всі країни матимуть можливість провакцинувати населення.

    Американська компанія Pfizer заявила, що остаточні результати випробувань її вакцини від COVID-19 показали, що вона ефективна на 95%.

    В Україні на кінець місяця понад 12 тисяч нових випадків захворювання на добу.

    Із різних регіонів України все частіше надходять новини про нестачу кисню у лікарнях для пацієнтів із коронавірусом. І хоч у Міністерстві охорони здоров’я обіцяють вирішити проблему щонайшвидше, на допомогу пацієнтам усе частіше приходять волонтери.


    Просту і красиву історію колишнього дніпровця, а нині — вашингтонця Віталія Дубіля можна сміливо вписати до хрестоматії зразкового волонтерства. За останні сім років він відправив до українських лікарень сім 30-тонних контейнерів благодійного медичного обладнання зі США вартістю майже 4 мільйони доларів. Надлишкове чи застаріле для сучасних американських медзакладів, воно є безсумнівним благом для сучасних українських — зношених і злиденних.

    — Утім, наш гуманітарний проєкт «Підтримка лікарень України» — це у більшості випадків допомога українцям від українців, — зауважує Віталій. — У 2016 році, коли ми надіслали наш третій гуманітарний вантаж, у новинах писали: американські хірурги доставили обладнання на пів мільйона доларів українським лікарям. Чомусь українцям хочеться вірити, що якісь Мері Сміт чи Томас Петерсон із Бостона чи Сан-Франциско вирішили їм допомогти. Натомість 99.9% допомоги зі США надають українці або ж американці українського походження. Усі ті, кому болить за майбутнє України.

    [Читайте репортаж Каті Олексенко «Свій до свого» — про те, як українські експати у США сьомий рік підтримують лікарні на батьківщині].

    Грудень. Щеплення від страху

    У Великій Британії зафіксовано розповсюдження нового штаму коронавірусу, який передається швидше від відомих раніше.

    Вакцина Pfizer стала першою зареєстрованою в Європейському Союзі  вакциною від COVID-19. У Великобританії і США препарат був схвалений до масового застосування ще раніше. Вже за кілька тижнів у США вакцинували перший мільйон людей. 

    Українське Міністерство охорони здоров’я затвердило загальнонаціональний план вакцинації спільно з Центром громадського здоров’я. План передбачає вакцинування щонайменше 50% населення України (близько 20 мільйонів людей) упродовж двох років — 2021 та 2022. 

    Вже після Різдва вакцинацію у числі перших можуть розпочати Німеччина, Франція, Австрія й Італія.


    [Матеріали створені за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00